Це сталося надвечір того дня, коли мене піддали тортурам.

Тим часом я помічав, що настрій солдатів поступово міняється. Вони перестали ставити на кін незліченні скарби, перестали навіть напиватися до нестями, і буйна веселість припинилася. Натомість іспанці весь час гуртувалися тепер невеликими купками, люто про щось сперечаючись. На великому майдані навпроти мого вікна зібрався цілий натовп солдатів. Сам Кортес у парадному одязі виїхав до них на білому коні. Здалеку я бачив, як деякі офіцери гнівно дорікали своєму начальнику, і солдати підтримували їх одностайними вигуками. Кортес щось довго говорив їм у відповідь, і, нарешті, всі мовчки розійшлися.

Наступного ранку до моєї в’язниці увійшло четверо солдатів і наказали мені йти слідом за ними.

Через п’ять хвилин я вже стояв перед Кортесом у його будинку. Поряд з ним сиділа Марина, а навколо — декілька найближчих соратників. Предводитель іспанців якийсь час дивився на мене мовчки, потім заговорив:

— Твоє ім’я Вінґфілд; ти наполовину іспанець, наполовину англієць. Ти висадився в гирлі річки Табаско, а звідти потрапив до Мехіко. Тут тебе примусили зображати ацтекського бога Тескатліпоку. Тобі вдалося врятуватися від смерті, коли ми захопили місто. Потім ти прилучився до ацтеків і взяв участь у кровопролитті “Ночі печалі”. Згодом ти став другом і радником Куаутемока, якому допомагав захищати місто. Відповідай, полонений, це правда?

— Правда, генерале, — відповів я.

— Гаразд. Тепер ти потрапив до нас у полон і тобі не врятуватися, бо ти зрадив свою віру і свою расу. Я не бажаю дослухатися до причин, що спонукали тебе вчинити цю зраду. Мені важливі факти! Ти убив багато іспанців і наших союзників, Вінґфілде, убив підло, зрадницьки, і для мене ти — просто вбивця! Тебе чекає смерть. Як зрадника і святотатця я засуджую тебе до повішення.

— Якщо так, говорити більше нема про що, — спокійно відповів я, хоча кров застигла в моїх жилах.

— Ні, є, — заперечив Кортес. — Незважаючи на всі твої злочини, я готовий подарувати тобі життя і свободу. Я готовий зробити більше — при першій же нагоді відправити тебе до Європи, а там, якщо Бог дозволить, ти, можливо, зумієш спокутувати вчинені тобою лиходійства. Але для цього ти маєш дотримати однієї умови. У. нас є свідчення, що ти брав участь у переховуванні золота Монтесуми, незаконно вкраденого у нас. Не заперечуй, ми знаємо, що це так, бо тебе бачили, коли ти сідав до човна зі скарбами. А зараз вибирай — або ти помреш ганебною смертю як зрадник, або відкриєш нам таємницю скарбів!

Якусь мить я вагався. Поступившись честю, я зберігав життя, свободу і надію повернутися на батьківщину, в противному разі на мене чекала жахлива смерть. Але я тут же пригадав свою клятву і подумав про те, що говоритиме про мене, живого або мертвого, Отомі, якщо я її порушу, і мої вагання скінчилися.