— Мені б не хотілося розповідати, бо ця історія викликає в мене біль і каяття, але все-таки я її розкажу, щоб ви не думали про мене гірше, ніж я того заслуговую. У цієї людини є причини ставитися до мене недоброзичливо. Буду відвертий. Коли я був молодший і поринув у шал юності, я зустрівся в Англії з його матір’ю, красунею-іспанкою, яка з примусу вийшла заміж за батька цієї людини, сільського недоріку, який до того ж її катував. Коротше кажучи, пані полюбила мене, і я убив її чоловіка на дуелі. От чому цей зрадник так мене ненавидить.

Поки він говорив, я думав, моє серце спопеліє від люті. До всіх своїх злочинів де Гарсіа додав ще один: він заплямував честь моєї покійної матері!

— Ти брешеш, убивце! — вигукнув я, марно намагаючись розірвати пута, якими був зв’язаний. — Ти брешеш!

— Генерале, прошу захистити мене від подібних образ, — ядуче вимовив де Гарсіа. — Якби полонений був гідний дуелі, я попрохав би вас розв’язати його на якийсь час, але я не бажаю поганити свій меч. Мені дорога моя честь.

— Якщо ти посмієш ще раз образити іспанського дворянина, — холодно сказав Кортес, — у тебе вирвуть розпеченими кліщами твій підлий язик, проклятий єретику! А вам, Сарседо, я дякую за відвертість. Якщо у вас на душі немає інших гріхів, окрім цієї любовної історії, я гадаю, наш добрий капелан Ольмедо позбавить вас від полум’я чистилища. Але ми даремно марнуємо час. Ця людина знає таємницю скарбів Куаутемока і Монтесуми. Якщо Куаутемок і його наближені нічого не скажуть, то цього язичника можна примусити заговорити. Тільки індіанці здатні знести всі тортури без жодного слова, а йому вони швидко розв’яжуть язика! Доручаю його вам, Сарседо. Спочатку хай мучитиметься разом з іншими, а якщо він виявиться незговірливим, відділіть дурня від інших. Вибір засобів за вами.

— Вибачте, генерале, але це заняття не для іспанського дворянина. Я звик карати своїх ворогів мечем, а не рвати їх кліщами, — заперечив де Гарсіа, але я вловив у його лицемірному тоні злорадну нотку.

— Знаю, друже, — відповів Кортес. — Але що вдієш? Мені самому це не подобається, проте іншого виходу немає. Золото! Мати Божа, солдати вже волають, що я його вкрав. Прокляті індіанці навряд чи зронять хоч слово навіть під тортурами. А ця людина знає все, і я навмисне віддаю його вам, бо ви знаєте, які злочини він вчинив. Не давайте йому пощади! Пам’ятайте — він повинен заговорити!

— Ви наказуєте, Кортесе, і, хоча це мені не до душі, я підкоряюся. Але з однією умовою: віддайте наказ письмово.

— Наказ вам вручать негайно, — відповів Кортес. — А поки що відправте полоненого у в’язницю, де він сидів. Усе вже готово. Там він зустріне своїх друзів…