Нарешті смертельний ворог потрапив йому до рук! Але все-таки почуття честі і воля заглушили мій страх, і я відповів:

— Генерале, я вже сказав, що нічого не знаю про ці скарби. Тепер можете мене катувати, і нехай Бог простить вашу жорстокість!

— Ах ти блюзніре! Як смієш ти вимовляти ім’я Боже, жалюгідний ідолопоклоннику і людоїде? Покликати сюди Сарседу!

Запала мовчанка. Я зустрівся поглядом з Мариною і побачив жалість в її лагідних очах. Але що вона могла вдіяти? Кортес був розлючений. Досі золото не вдалося знайти, солдати вимагали винагороди, і страх перед бунтом примусив його вдатися до такого ганебного засобу, хоча за вдачею він не був жорстоким.

Попри все, Марина спробувала вступитися за мене. Якийсь час Кортес прислухався до її гарячого шепоту, але потім грубо відштовхнув індіанку.

— Мовчи, Марино! — сказав він. — Невже ти думаєш, я пощаджу цього англійського пса, коли моя влада, а може, і саме життя залежать від того, знайдуть скарби чи ні? Він знає, де вони заховані! Ти сама це сказала, коли я хотів його відразу повісити за зраду. Та й вивідач, звичайно, не помилився. Адже він його бачив тоді на озері! З ними був ще один наш друг, але він не повернувся: мабуть, вони його убили. Нарешті, яке тобі діло до цієї людини? Чому ти за нього заступаєшся? Залиш мене у спокої, Марино, у мене і без того вистачає турбот.

Марина сумно подивилася на мене, немов кажучи: “Я зробила, що могла”.

Але почулися кроки, і невдовзі переді мною стояв де Гарсіа. Час і випробування майже не змінили його; срібні нитки в гострій борідці і кучерявому волоссі тільки додали шляхетності гордій поставі мого недруга. Коли цей смаглявий іспанський красень у пишному одязі, прикрашеному золотими ланцюжками, схилив голову у поклоні перед Кортесом, я був змушений визнати, що ще жодного разу не зустрічав такого блискучого кавалера, чия приваблива зовнішність так майстерно маскувала найчорніше серце. Але я-то знав, що це за птах, і побачивши його, аж скипів люттю. А коли я подумав про своє безсилля і про те, що йому зараз доручать, я заскреготів зубами і прокляв день свого народження. Що стосується де Гарсіа, то він зиркнув у мій бік із жорстокою усмішкою і звернувся до Кортеса:

— Ви мене звали, генерале?

— Так, друже, — кивнув Кортес. — Ви знаєте цього зрадника?

— Навіть дуже добре, генерале. Він тричі намагався мене убити.

— Ну що ж, це йому не вдалося, а зараз настав ваш час, Сарседо. До речі, він говорить, що у вас із ним ворожнеча. В чому там річ?

Де Гарсіа завагався, посмикуючи свою загострену борідку, потім відповів: