Мене повели назад до моєї темниці.

Розділ XXIX ДЕ ГАРСІА ВИСЛОВЛЮЄТЬСЯ ВІДВЕРТО

Розділ XXIX

ДЕ ГАРСІА ВИСЛОВЛЮЄТЬСЯ ВІДВЕРТО

Мене помістили в маленьку вартівню, де спочивала варта. Тут, задихаючись від жаху і люті, я лежав якийсь час зі зв’язаними руками і ногами. Два солдати з оголеними мечами не зводили з мене очей. Через стіну доносилися глухі звуки ударів, супроводжувані зойками.

Але двері відчинилися, до вартівні ввійшло двоє тласкаланців, люті на вигляд і, схопивши мене за волосся і за вуха, грубо поволокли до середини. Я почув, як один іспанець сказав, звертаючись до іншого:

— Бідолаха! Святотатець він чи ні, мені його шкода. Клята служба!

Потім двері за нами зачинилися, і я опинився в камері тортур. Кімната була затемнена; на віконних ґратах висіла якась ганчірка, і лише вогонь жаровень освітлював стіни примарними відблисками. При світлі цих відблисків я прагнув роздивитися обстановку.

Посеред кімнати стояли три грубо сколочені дерев’яні крісла. Одне було порожнє, а в двох інших сиділи імператор ацтеків Куаутемок і мій старий знайомий, касик Такуби. Вони були прив’язані до крісел, а під ногами у них стояли жаровні з палаючим вугіллям. Позаду крісел примостився писар із папером і чорнильницею. Навкруги полонених метушилися зайняті своєю моторошною справою тласкаланці, на яких погейкували два іспанські солдати.

Перед третім порожнім кріслом стояв ще один іспанець із відстороненим виглядом. Це був де Гарсіа.

Але один із тласкаланців схопив босу ногу правителя Такуби і всунув її до жаровні. На кілька митей запала мертва тиша, потім касик Такуби глухо застогнав. Куаутемок обернувся до нього — тільки тоді я помітив, що його нога теж стоїть на розжареному вугіллі.

— На що ти скаржишся, друже? — сказав він незворушно. — Я теж не на своєму ложі відпочиваю, проте мовчу! Дивися на мене, друже, і не виказуй своїх страждань.

Я почув, як заскрипіло перо: писар записав його слова. У цю мить Куаутемок повернув голову і побачив мене. Його обличчя почорніло від болю, але коли він заговорив до мене, я почув той-таки неквапливий, чіткий голос, який стільки разів чув досі на великій нараді.

— На жаль, ти теж тут, друже мій теулю? — сказав Куаутемок. — Я сподівався, що тебе вони пощадять. Тепер ти бачиш, що значить вірити іспанцям. їхній вождь присягнувся поводитися зі мною з повагою, ось він і віддає мені шану вугіллям і розжареними кліщами. Вони думають, що ми заховали скарби, і намагаються вирвати у нас цю таємницю. Але ж ти знаєш, теулю, що це неправда. Якби у нас були скарби, хіба б ми не віддали їх самі нашим переможцям, божественним синам Кецалькоатля? Ти знаєш, що у нас не залишилося нічого, окрім руїн наших міст і праху наших близьких.