— Мовчи, собако! — увірвав його один з катів і садонув в обличчя. Але я вже збагнув усе і в глибині душі присягнувся, що швидше сконаю, аніж видам таємницю свого побратима. Заховавши від ненажерних іспанців скарб, Куаутемок хоч цим міг здобути над ними перемогу. Ні, я не зраджу його в останньому герці!

Але де Гарсіа дав знак, тласкаланці схопили мене і прив’язали до третього крісла. Потім він схилився до мого вуха і заговорив по-іспанськи:

— Шляхи господні несповідимі, кузене Вінґфілде. Ти гасав за мною по всьому світу, ми зустрічалися, і кожного разу це було тобі не на користь. Я думав, що впораюся з тобою на кораблі з рабами, я сподівався, що акули зжеруть тебе у морі, але ти як в’юн якось завжди вислизав від мене, і скажу по правді, це мені неабияк набридло. Але я ні про що не шкодую. Тепер я знаю, що тобі випав сьогоднішній день. Цього разу ти від мене не втечеш, і я сподіваюся, що ти проведеш у цій приємній компанії кілька днів, перш ніж ми розлучимося назавжди. Я буду з тобою ввічливий. Вибирай сам, з чого почати. На жаль, вибір не такий багатий, як хотілося б, свята інквізиція ще не прибула сюди зі своїми дарами, але я зібрав усе, що міг. Ці дикуни нічого не тямлять у цій справі: у них вистачило уяви тільки на розпечене вугілля. У мене, як бачиш, більше фантазії, — де Гарсіа показав на різні знаряддя тортур. — Отже, що тобі більше подобається?

Я не відповів, поклавши собі мовчати, що б зі мною не чинили.

— Зараз подумаємо, подумаємо, — продовжував де Гарсіа, смикаючи свою борідку. — Гей, раби, сюди!

Я не хочу описувати тих страхітливих страждань, щоб не викликати жах у душі того, кому доведеться прочитати мою історію. Досить сказати, що цей диявол за допомогою тласкаланців мордував мене понад дві години. Він перепробував на мені всі тортури, які тільки міг придумати, виявивши в цій справі невичерпну винахідливість. Коли я час від часу непритомнів, мене негайно приводили до тями відрами холодної води і горілкою, яку силоміць лили мені в горлянку. Але я з гордістю можу сказати, що упродовж цього часу кати не почули жодного стогону чи слова.

Нарешті де Гарсіа вибився з сил і, обізвавши мене упертою англійською свинею, припинив тортури. У цю мить до залитої кров’ю кімнати увійшов Кортес, а за ним — Марина.

— Як справи? — спокійно запитав Кортес, хоча обличчя його пополотніло при цій страхітливій картині.

— Касик Такуби признався, що золото заховане у нього в саду, — відповів писар, заглянувши в свої папери. — Двоє інших мовчать, генерале.

Кортес пробурмотів стиха: