Адже ж вона виконує найбруднішу роботу — виносить і миє судна та урильники, прибирає всяку гидоту після операцій. Санітарка зникла в дверях убиральні. За хвилину я знов бачу її — вона виходить з цих дверей і йде в самий кінець коридора, до кімнати, де стоять газові плити. Я повертаюсь і йду в протилежний бік, стаю біля широкого вікна, бачу вулицю, якою всі машини їдуть в одному напрямі. Мене це дуже дивує, але потім я пригадую: таж на цій вулиці однобічний рух. Клацає замок у дверях, я обертаюсь і бачу сестру Вероніку. Підбігаю до неї, але вона каже:

— Зараз, хвилинку, — і входить до сестринської.

Я знов чекаю, але вже недовго.

— Ну, як ми себе почуваємо? — Сестра Вероніка згорнула руки на грудях. Двома пальцями тримає вузеньку коробочку, червону, з чорною смужкою.

— Не знаю, сестро Вероніко, не знаю. То мені здається, краще, ніж учора, а то — гірше. Він так якось важко дихає…

— Стомився.

— Доктор Павліцький був у нього?

— Аякже, аякже. Ми вливали йому і кров, і ще інші корисні речі, які призначив головний лікар.

— Що, знов переливання?

— Краплинне. Це було конче потрібно, він же стільки крові втратив! — відказує сестра Вероніка досить гостро, ніби з докором.

Ми стоїмо лице в лице й дивимось одна одній у вічі.

Очі в сестри Вероніки лагідні, усміхнені. Я питаю:

— Доктор Павліцький ще є?

— Мабуть, є. Ви не заглядали до нього?

— В кабінеті його немає.

— Ну, то, видно, кудись вискочив, може, в рентгенкабінет або на чашечку кави до доктора Опмана, обидва цілу ніч не стуляли очей, було кілька тяжких випадків, — говорить сестра Вероніка, роздивляючись довкола й похитуючи білими крилами чепця.

Мені здається, що сестра Вероніка вже хоче піти й навіть непомітно віддаляється від мене, і я кажу:

— Я так непокоюся, сестро Вероніко…

— Не треба, не треба. Ми ж зробили все, що в нашій силі, решта завжди в руках господніх, — каже сестра Вероніка й твердими, кістлявими пальцями торкається моєї руки. То не ласка, а наказ, проте її дотик та лагідна усмішка заспокоюють мене.

Сестра Вероніка повагом рушає з місця; ми йдемо разом. Спиняємось коло дверей, за якими лежить він.