— То про що… — Галя вся дрижала. — Про що нам із тобою говорити?! Ти вбив маму, хоч вона відреклась. Мене ти вб’єш тим більше!

— Ні!

Топеш спинив сестру. Помовчав. Запалив люльку.

— Сьогодні багато чого відбулося, і я говорю цілком серйозно. Я хочу з тобою помиритись. Ми все ж родичі… Найближчі родичі — у тебе немає рідні, крім мене, а в мене немає рідні, крім тебе.

— У мене є чоловік, дитина і багато людей, які стали мені справжньою ріднею!

— Ти чудово розумієш, про що я говорю, — Топеш скривився. — Я пропоную таке: на престол ти не претендуєш — я будую своє царство і віддаю тобі одне з міст. Хороше місто. Житимеш там зі своєю сім’єю — як хочеш. Тебе ніхто не зачепить. Вас ніхто не зачепить. Не мішайтеся в мої справи. Здайся, сестро, і все буде добре.

— Ні, — Галина витерла сльози. — Вже нічого не буде добре. Дороги назад нема. Зійди… — прошепотіла тихо.

— Сестро… — з докором вимовив Топеш.

— Зійди.

— Що?

— Зійди, — Галина говорила все голосніше.

— Ти не зможеш…

— Зійди! — кричить.

Топеш підвівся.

— Зійди!!

Пильно дивиться на Галину.

— З-і-й-д-и!!!

Топеш сходить зі шляху.

* * *

— Степан! Степан!