ХVІІІ

Почався жорстокий передсвітанковий бій. Серед командного складу Пожарського не було єдності. Команди суперечили одна одній. Воїн не знали, кого слухати.

Шевчик летів, як навіжений, берегом Куколки до місця бою на греблі. Він вирвав з рук мертвого москаля шаблю, зняв пістоль (бо свої погубив до біса ще під час відступу до села) і, сповнений рішучості та бойового духу, втративши останні крихти зрадницького страху, ляпотів по багнюці, мулові та хащах туди, де зараз саме гаряче. Туди, де слава. Біг козак зовсім босий, закотивши шаровари, бо погубив і чоботи в болоті.

— Ну, задам! Ну, задам зараз виродкам! Прийшли тут, розумієш, учинили розгром, наче вони тут хазяї! Нічого, царю, ти ще побачиш, ти ще козацької каші не їв і козацького норову не відав. Не було ще такої скотини, щоб безкарно українську землю топтала і народ на ній гнобила. А на, нюхни пороху!

Бух!

Козак вистрілив з-за кущів по москалю якраз коло греблі. Той як сидів, з коня й покотився.

— Ага! Крутиш носом, сволота! Не подобається! А на закуси!

Шевчик кинувся в бій. В саму гущавину сутички між ляскіт шабель і вибухи. Він хвацько почав сікти на всі боки, наче заведений, і все пригощав москалів своїми приперченими слівцями:

— А що? Таки не подобається? А якого ж ти чорта поліз сюди? Москальська морда! Вкраїнського сала з горілкою захотів? Їж, на, тепер, гнида! А ти, хлопче, чого тікаєш? Куди? Хлібом-сіллю ж стрічаю! Ось тобі хліб — на! А ось тобі сіль — на! Куди, падлюки чортові? Куди? Назад! Гей назад, скотина! Хв-в-ввіть! Держіть їх там, браття, зараз прибуду! На! Куди лізеш, бий тебе лиха година! На! О, диви, побила! Ану розступись, московська наволоч — порубаю!

Цієї хвилі десь іздалеку почулось голосне:

— Шевчик!

Козак обернувся. Зі сходу в повітрі повільно віддалялась постать — то була Марічка.

— Бувай! — помахала рукою.

Парубок кинувся в її бік.

— Чекай, Марічко, я хотів…

Пролунав постріл, і світ в очах Шевчика миттю згас…

ХІХ

ХІХ

Нема Степана. Півгодини як пішов, мав уже вернутися. Нема. Максим скаче до Нехрещеної могили. В голові одна думка: хоч би Галі вдалося. Хоч би вдалося. Він вірив і не вірив у переворот. Власне, сам же бачив, як новоприбулий легіон починав переходити на Галин бік. Хтозна. Хоч би вдалося. Галя справді змінилася. Вона вже не та, що була. Вона княгиня. Мовчкувата, сувора, задумлива. Така ж вродлива, може, навіть дужче, ніж раніше, проте… Змінилась її врода, стала такою ж потойбічною, як і в усіх їх. Вона схожа на маму. Дуже схожа. Максим знав її маму. Не дуже, але знав. Топеш майже нічого про неї не розказував, він став замкнутий в останні роки. Колишній п’яниця, волоцюга і просто невдаха перестав говорити. Він узагалі зник. Його не було чути ні на гучних напіввідьомських шабашах, ні в розбоях, ні навіть у найбільш відвідуваних шинках та на ярмарках. Якби ж знати, до чого це все.