Селище Приморське 156 неподалік Жданова 157 , вересень 1964 року

Селище Приморське 156 неподалік Жданова 157 , вересень 1964 року

– Ма-а-ам, а я що, бандит?

– Ти?! Господи, Жданчику, що за нісенітниця?!

Відійшовши від плити, Ольга витерла руки об фартух, присіла на невеличкий ослінчик, поставила синочка перед собою і, зазираючи йому в очі, спитала проникливим тоном:

– Як ти можеш про себе говорити подібні дурниці? Як тобі це тільки на думку спало: ти – і раптом бандит…

– А то не я говорю, – хлопчик намагався відвернутись і тим самим уникнути прямого погляду матері, але Ольга не давала йому зробити цього.

– Не ти?.. А хто ж тоді?!

– Та так…

– Хто? Скажи, синку.

Але Жданчик уперто мовчав.

– Чом ти не відповідаєш, мій маленький?

Знов мовчанка у відповідь. Треба якось по-іншому…

– Ну, що ж, не хочеш говорити, хто це сказав – тоді розкажи хоча б, де ти почув таку дурню. Ти можеш сказати принаймні, де саме?..

– У дитсадку.

Серце аж тьохнуло й огидно заскніло. Вона ж так і відчувала.

– Себто це виховательки казали?