— Чи спали ви вночі, чи вставали вдень, а не знали, що насіння вже пустило паростки і росте, хоч і не відаєте ви як. — процитував священну книгу Срібний.

— Ситуація незавидна. — буркнув Сірий.

— Як ти міг так вчинити, не порадившись з нами? — спалахнув Сизий.

— Ну ти ж напевно чув, що людство погрузло в грошолюбстві і віртуалці. Якщо ми не заморочимо голову гомо сапієнс якоюсь новою іграшкою — усьому кінець. Ось я трошки і відкоригував напрямок розвитку суспільства.

— Краще було не приймати жодних рішень, доки Абсолют в медитації… — почав Сизий.

— Але ми не маємо поняття скільки продовжуватиметься цей його стан. Абсолют відключений уже півмільйона років і можливо скільки ж іще пробуде в анабіозі. За цей час — ці невігласи просто знищать себе. А створити нових ми без нього не зможемо. Уяви, як нам дістанеться, коли він повернеться до активності.

— Але настільки відключений його мозок? Можливо нам варто запусти інформаційні імпульси і повідомити його про те, що відбувається?

— Насікли я знаю, він в глибокому саматхі. Навіть та частинка його свідомості, яка теоретично могла б сприйняти нашу інформацію за межами усіх вимірів і просторів.

— А ти, я бачу, цьому й радий, — буркнув Сизий.

— Що за звинувачення, брате? — скривився Сірий Вершник, — Хіба не я найбільше відмовляв Абсолюта від цього експерименту?

Сизий зітхнув і поглянув на середнього брата. Той лише розвів крилами.

— То де ж, за твоєю версією, ми даватимемо шанс гомо сапієнсам виправляти свої помилки? — і це прозвучало як згода з пропозицією.

— В космосі є чорна діра.

— Чорна діра? — зойкнув Сизий.

— Авжеж. — Срібний натиснув долонею на прозору стільницю і на ній засяяла арка галактики Чумацький Шлях з мірадами зірок та сузір’їв. Усі троє схилилися над картою зоряного неба, що несподівано проявилася на прозорому тлі столу. Срібний продовжував:

— Чорна діра зі шварцшильдовським радіусом у 150 000 000 кілометрів, знаходиться в центрі галактики.

— Це земна орбіта навколо сонця, — видихнув Сизий.

— Ну майже, — усміхнувся Срібний.

— І ти так спокійно про це говориш? Це ж дорога в пекло!

— Спокійно, брати, — спробував втихомирити родичів Срібний, — дорога в пекло починається з відстані у 100 000 кілометрів від центру діри. Саме з цієї точки неповернення гравітація набуває фатальної могутності, а приливні сили призводять до падіння в сингулярність і викликають, е-е, дискомфорт.