Чим був цей епізод в її житті — Сном, Спогадом? Вона не проводила чітких меж між цими поняттями. Знали лише одне — він був. Для чого — покаже час.

15. Нік

— Обитель Дев’яти Брам. — бубонів Нік про себе, як мантру, пробираючись крізь вузькі тунелі у скелях.

…Очевидно цей Грігор вирішив розвести мене. Неможливо, щоб обитель Дев’яти Брам була комп’ютером, створеним під цю флешку. Або є ще якась обитель з аналогічною назвою?

Про все це думав Нік, доки летів літаком до Калькутти, а потім добирався потягом до підніжжя Гімалаїв, де збирався знайти наскальний монастир і перевірити правдивість Грігорових слів.

Досі його подорож проходила без особливих пригод. Втім, ступивши на гірський шлях, він нутром відчув небезпеку. Нею тут дихав кожний камінець, кожен необережний рух міг стати останнім. Крім того, час від часу на дорозі траплялися сліди великих лап з довгими кігтями. Тому то доводилося весь час бути на сторожі.

Але вся ця небезпечна місцевість, ніби намагалася приспати пильність мандрівника, відволікти його увагу пастельними кольорами та ніжними звуками, а потім несподівано показати свою справжню сутність…

…Напад стався несподівано. Нік лише на мить задивився на високі гори і відчув як щось велике гепнулось об землю за кілька кроків від нього. З острахом він озирнувся. Це було бездиханне тіло великої мохнатої кішки. Позаду кішки стояв монах в золотистій мантії з капюшоном і зброєю в руках. Нік зрозумів, що незнайомець врятував йому життя.

— Будь обережний, подорожній, ступивши на незнайому землю. Ніколи не знаєш, де підстерігає тебе смерть.

— Жодна земля не є безпечною для того, кому доля винесла вирок, — мовив Нік, — Ти врятував мене. Не знаю навіщо, але дякую.

Монах швидко окинув Ніка поглядом.

— Ти, я бачу, здаля та ще й сам мандруєш. День хилиться до вечора, тому раджу відшукати місце для ночівлі і хмизу для багаття, тут багато монстрів водиться. Ти далеко прямуєш?

Нік промовчав.

— Ну гаразд. — мовив монах. — Не хочеш — не відповідай. Але коли наші шляхи перетнулись, ми могли б бодай перебути разом ніч і по черзі нести варту. До міста неблизько, а сонце от-от сяде. Сутеніє в горах швидко, світило зайде і вже ніч, а хижаків багато. Та кішка, яку ти бачив — не найстрашніше створіння.

Нік оглянув незнайомця і неохоче погодився. На посланця ворожих сил він не походив. Якщо ж він місцевий, то з ним можна швидше дістатися цілі.

Ніч і справді прийшла миттєво. Щойно сонце закотилося за гори — підкрались сутінки, повітря стало морозним. Над горами спалахнули зорі. Одна по одній, не поспішаючи, вони вимальовувались на темному полотні неба, немов чиясь рука по черзі вмикала їх то тут, то там.