— Було щось лихе, так?

Водій довго дивився на Арніку, потім похитав головою.

— Не можу про це говорити.

Арніка зітхнула, забралася в авто, укуталася пледом і промовила:

— Що ж, не можеш, то й не треба. Поїхали додому.

Всю дорогу додому Арніка думала про свої видіння. Вона була певна: між побаченим і нею є якийсь зв'язок. Інколи їй навіть здавалося, що та мала і є вона сама в дитинстві, адже і раніше вона з’являлась їй у снах. Але між часом, коли жила та дівчинка і нею теперішньою пролягли тисячоліття. І навіть якщо уявити, що вона і є та дівчинка, що дивом опинилась в Ері Риб, чому тоді вона нічого не пам’ятає з свого попереднього життя, крім того єдиного епізоду?

Арніці все здавалося, що її снам не вистачає якоїсь цілісності, немовби хтось вирізав з них чималий шматок, в якому були пояснення.

Подорож до криниці не пролила світла на загадку, що турбувала її, а лише ще більше все заплутала. Адже тепер з’явилось ще одне видіння.

— Цікаво, що їх об’єднує? Ера Водолія? — замислено прошепотіла дівчина.

17. Нік

Отямився Нік від різкого клацання над правим вухом. Ні монаха, ані його рюкзака поруч не було, вогонь згас. Він оглянув себе і зрозумів, що геть голий, в чому мати народила. Але найгірше було те, що в кількох кроках від нього стояло мохнате незграбне створіння з кликами із яких капала слина. Саме воно і видавало клацання, яке розбурхало Ніка.

В одному монах не збрехав. Кішка, яка вчора напала на нього, видавалась янголом порівняно з цим монстром. Незваний гість дивився на Ніка червоними голодними очима, шерсть його, що стала дибки, підсвічувалась холодним світлом зірок і, здавалася, сірувато-срібною. Потвора не рухалася.

Нік оцінив ситуацію. Посох лежав в кількох кроках від нього. Добре, що монах не прихопив його з собою. Мабуть, не мав уяви про силу цього предмета. Отже, треба лише дотягнутися до нього і натиснути на кнопку, і тоді вогонь вдарить в обличчя тварюці. Але діяти треба швидко. Нік відчував, що реакція у цієї істоти миттєва. Шанси невеликі, але альтернативи немає, як і часу на роздуми. Цікаво, що змусило тварину вичікувати, а не накинутись одразу — страх, цікавість, чи інстинктивне відчуття могутньої сили посоху, нехай і вимкненого. Але зараз про це розмірковувати ніколи.

…І все ж таки він встиг. Спалах, потужний як сонце, вирвався з посоха і вдарив в морду тварюці. Звір отетеріло відскочив і побіг геть, в повітрі запахло підсмаленою шерстю.

Віддихавшись, Нік роззирнувся довкола. Принаймні одна небезпека ліквідована. Але чи вона єдина?

Нік пригадав вчорашній вечір і у нього не лишилося сумнівів: все це підлаштував монах, мабуть непомітно підсипав чогось у чай, потім роздягнув його, відібрав весь одяг. Сувій…