16. Арніка

Тепер у неї не було ні найменших спогадів. Всередині — суцільна пустка. І це після скількох місяців тренувань. Здається все марно і вже нічого не згадати. Вивчати найпотаємніші глибини своєї пам’яті, максимально напружувати її, тренувати за всіма відомими методиками і в результаті не видобути з неї анічогісінько. Отже, все це неефективно — потрібні радикальніші методи. Наприклад, гіпноз.

Ця практика заборонена в Еру Риб. Тому Арніка дуже довго на неї наважувалась…

Аби реалізувати задумане, вона вирушила на пошуки живої води — провідниці інформації між двома світами — цим та світом померлих. В Еру Риб місць з живою лишилося небагато. Одним з них, найдоступнішим, була покинута криниця. Саме до неї і попрямувала Арніка.

Лексус зупинився перед Заросняком — долиною рідкісних білих ліан, занесених до червоної книги. Далі їхати не мало сенсу — починалися непрохідні хащі.

— Залишайся тут, — наказала Арніка водію, — далі я піду сама.

— Але, пані Арніко, — спробував заперечити водій.

Арніка приклала палець до губ і загадково промовила:

— Тсс… Розбурхаєш духів Землі — клопотів не оминеш.

Дівчина озброїлась срібною палицею з рожевим наконечником і повільно подалась у зарослі. За мить вона остаточно зникла в зелені ліан.

Водій розпачливо похитав головою. Якщо з Богинею щось станеться, його, мабуть, четвертують, але з іншого боку, хіба він міг перечити Богині? Та й хіба може з Богинею статись щось лихе, швидше це його біда спіткає.

Водій остаточно заплутався у своїх думках. Як все-таки складно бути водієм Богині і чому ці Боги досі не навчилися переміщатися без допомоги транспорту?

Між тим, Арніка дісталась до криниці, порослої дикоростами. Криницю довелося довго розчищати палицею, перш ніж вода зблиснула на сонці. Поруч стояло, припнуте цупкою мотузкою цеберко. Дівчина опустила його в криницю і воно плюхнулось, зачерпнуло води і зі скрипом почало підійматися, немов відмотуючи частину чогось назад. Діставши води, дівчина вмилась, а потім довго вдивлялась у своє відображення у воді.

Через деякий час її обличчя зникло, по воді пішли кола, гладка поверхня поділилась на дві частини і стала дзеркальною. І в цих частинах Арніка побачила маленьку дівчинку у яскравій сукні, що йшла з матір’ю по залитій сонцем вулиці і чоловіка з рюкзаком в сонячних окулярах і теплому одязі. Він піднімався в гори.

Арніка вражено дивилася у воду: два зображення і схоже, що обидва — з Ери Водолія. Що ж це означає?

Коли дівчина вибралася із заросляка на вулиці стояла суцільна темрява. Стурбований водій тупцяв на місці із засвіченим ліхтариком, запримітивши її вигукнув: