– За довбаний сир? – запитав механік, дзенькнувши вилкою по тарілці. – Ти серйозно? Ну, я розумію, наркотики чи казино, чи ще щось. Але сир?

– Казино у більшості місць легальні, – сказав у відповідь Міллер, – а неуки-хіміки можуть приготувати в себе на кухні будь-який наркотик. Джерела хімікатів контролювати неможливо.

– Справжній сир везуть з Землі або Марса, – додала Наомі. – Тож після додавання ціни за доставку та задирання п’ятдесяти відсотків податків Коаліції він може коштувати дорожче, аніж паливні пелети.

– Якось вилучили сто тридцять кіл вермонтського чеддера і зачинили його в кімнаті для зберігання доказів, – вів далі детектив. – На вулиці його можна було б обміняти навіть на корабель. Але до кінця дня він зник. Ми списали його як зіпсований. Ніхто й слова не сказав, бо всі понесли додому по дебелому шматку.

Детектив відкинувся на спинку з відсутнім поглядом.

– Боже-боже, це був чудовий сир, – сказав він з посмішкою.

– Але справді, цей ерзац на смак як лайно, – сказав Амос і швидко додав: – Нічого особистого, шефе, ти гарно попрацював. Але мені все ще дивно, що можна воювати за сир.

– Ось тому вони й знищили Ерос, – сказала Наомі.

Міллер кивнув, але нічого не сказав.

– Чому ти так думаєш? – запитав механік.

– Як давно ти літаєш? – запитала жінка.

– Не знаю, – губи Амоса стиснулись, поки він подумки рахував, – років двадцять п’ять?

– З багатьма белтерами літав, еге ж?

– Та ж так. Кращих за белтерів в команді нема нікого. Крім мене, звісно.

– Ти літав з нами двадцять п’ять років, ти схожий на нас, ти навіть говірки набрався. Закладаюсь, ти можеш замовити пиво і шльондру на будь-якій станції Поясу. Холєра, аби ти був стрункішим і вищим, то був би геть схожим на нас.

Механік посміхнувся, сприйнявши ці слова як комплімент.

– Але ти все ще нас не розумієш. Не до кінця. Жоден з тих, хто виріс на безкоштовному повітрі, не зможе. І ось чому вони можуть вбити півтори мільйони наших, аби подивитися, на що здатен їхній вірус.

– Агов! – втрутився Алекс. – Ти серйозно? Ти направду думаєш, що внутрішняки¹³ і зовнішняки¹⁴ так по-різному себе бачать?

– Звісно, вони так і роблять, – сказав Міллер, – ми зависокі, захуді, наші голови занадто великі, а наші лікті занадто вузлуваті.