Голден помітив, що через стіл на нього підозріло дивиться Наомі. Мені подобається твоя голова, думав Голден в її бік. Позаяк вираз її обличчя не змінився, то стало зрозуміло, що радіація не нагородила його телепатичними здібностями.

– У нас майже мова окрема, – вів далі Міллер, – бачив колись, як землянин намагається розпитати про дорогу в глибині тунелів?

– Ту ран обертання, пов, шлаух ту метро акіма і ідо, – сказала Наомі з серйозним белтерським акцентом.

– Прямуйте по ходу обертання до станції метро, і якраз дістанетесь доків, – переклав Амос, – що тут з біса важкого?

– У мене був напарник, який не розумів цього після двох років на Церері, – додав Міллер, – а Ґейвлок дурнем не був. Він просто… звідти.

Голден слухав розмову, вимазуючи залишки холодної пасти шматком хліба. Тоді втрутився:

– Окей, нам зрозуміло. Ви відрізняєтесь. Але вбити півтори мільйони людей через різницю в скелеті і вимові…

– Людей кидали в піч і через значно легші приводи з тих самих пір, як печі було винайдено, – відповів Міллер. – Якщо тобі стане легше, для нас ви опецькуваті мікроцефали.

Алекс похитав головою:

– Для мене це не має ані грама сенсу, так випускати ту заразу. Ненавидь ти кожну людину на Еросі особисто. Хто знає, як зараза себе поведе?

Наомі підійшла до мийки і почала мити руки, звук падаючої води відволік увагу команди.

– Я міркувала над цим, – мовила жінка, повернувшись і витираючи руки рушником, – про сенс подій тобто.

Міллер почав щось промовляти, але Голден шикнув на нього жестом, і замовк, пропонуючи Наомі продовжувати:

– Тож, – сказала вона, – я розглядала ситуацію як проблему обчислень. Якщо вірус чи наномашина, чи протомолекула, або що там ще, було розроблене – воно мало призначення, вірно?

– Звісно, – підтримав Голден.

– Схоже, що ця штука намагатиметься щось робити, щось складне. Не має сенсу вляпуватись в усі ці проблеми лише для вбивства людей. Ці зміни видаються мені умисними, але… але незакінченими.

– Очевидно, – знову підтримав Голден. Алекс з Амосом кивнули, але мовчали.

– То може, вся справа в тому, що протомолекула ще не досить розумна. Можна стиснути багато даних у справді малому об’ємі, позаяк це квантовий комп’ютер, то має місце обробка цих даних. Найпростіший спосіб для цієї обробки – розподілення. Можливо, протомолекула не закінчила роботу через те, що вона ще не досить розумна.

– Не дуже розумна за власними мірками, – сказав Алекс.