Голден був прив’язаний до свого крісла. Навіть сконцентрувавшись, він не міг розібратися з нульовою гравітацією та уривчастим прискоренням і вполовину так успішно. Його мозок просто неможливо було натренувати після двадцяти з чимось років, проведених з постійним вектором гравітації.

Наомі була права. Неважко уявити астероїдян як прибульців. Диявол, якщо їм дати час на розробку справді ефективних імплантабельних схованок кисню і рециклерів і продовжувати скорочення функціоналу скафандрів лиш до підігріву, це може скінчитись белтерами, які проводитимуть більше часу поза власними суднами, аніж в них. Можливо, через це з них три шкури драли у вигляді податків. Пташка вже поза кліткою, але ви не можете дозволити їй розправити крила занадто широко, бо вона забуде, що належить вам.

– Ти цьому Фредові довіряєш? – запитав Міллер.

– Типу так. Він добре з нами повівся останнього разу, коли усі інші хотіли нас вбити чи закрити.

Детектив гмикнув так, начебто це нічого не доводило.

– Він з АЗП, еге ж?

– Так, але мені здається, що він зі справжньої АЗП. Не з тих ковбоїв, які хочуть стріляти у внутрішняків. І не з тих неврівноважених, які закликають до війни по радіо. Фред політик.

– Як щодо тих, хто підтримують Цереру?

– Я не знаю, – відповів Джим, – я про них не знаю. Але Фред – це найкращий вибір, що у нас є. Найменш невірний.

– Справедливо, – сказав Джо, – але ж ти розумієш, що політичного вирішення проблеми «Протоґену» не існує.

– Та ж так, – під металевий грюкт, з яким «Росі» швартувалась, Голден почав відв’язувати ремені. – Але Фред – це не просто політик.

* * *

Фред сидів позаду свого чималого дерев’яного столу, читаючи нотатки Голдена щодо Ероса, пошуків Жулі і знахідки корабля-стелс. Міллер розмістився навпроти нього, споглядаючи Джонсона, як ентомолог розглядає новий вид жуків – чи не може той укусити. Джим сидів дещо правіше, намагаючись не дивитися на годинник свого терміналу. На величезному екрані позаду столу, мов металевий скелет якогось мертвого і гниючого левіафана, висів «Нову». Капітан міг бачити малесенькі точки діамантово-синіх спалахів там, де робітники зварювали обшивку й остов. Аби зайняти себе, він почав їх рахувати.

Він дійшов до сорока трьох, коли в його полі зору з’явився невеличкий шаттл, навантажений сталевими балками, затиснутими парою важких маніпуляторів, і поплив до наполовину збудованого корабля поколінь. Перед тим як зупинитися, шаттл зменшився до розміру кінчика олівця. У Джимовій уяві «Нову» змістився з великого судна поблизу до гігантського судна вдалині. Це викликало короткий напад млості. Його ручний термінал біпнув майже одночасно з Міллеровим. Не дивлячись на екран, Джим вимкнув сигнал. Він вже знав свій розклад: дістав маленьку пляшечку, дістав дві сині таблетки і ковтнув їх не запиваючи. Почув, як Міллер дістає таблетки також.