– А ваш зразок? Капітанів сейф?

– Він мій, – відповів Джим, – і це не обговорюється.

Фред знову реготнув, немовби почув щось смішне. Міллер кліпнув, не розуміючи нічого, потім і на його обличчі з’явилася усмішка. Фред запитав:

– Чому я мав би на це пристати?

Джим підняв підборіддя і посміхнувся:

– А що як я скажу, що заховав сейф на планетоїді з ядерним зарядом, достатнім, аби розкласти на атоми будь-кого, хто сейф відшукає.

Джонсон витріщався на нього хвилину, потім промовив:

– Але ви цього не зробили.

– Авжеж, ні, – погодився капітан, – але я можу сказати, що зробив.

– Ви занадто чесний для цього, – сказав Фред.

– А ви нікому таку серозну справу не довірите. Ви вже в курсі, що я хочу з цим зробити. Тож саме тому допоки ми не домовимось, воно залишиться в мене.

Фред кивнув:

– Їй-бо, так і є.

РОЗДІЛ 38. Міллер

Оглядова палуба дозволяла спостерігати за збиранням докупи «Нову», величезного, як біблійне чудисько. Міллер сидів скраєчку м’якої кушетки, тримаючи пальці на коліні, а погляд на величному видовищі. Після перебування на кораблі Голдена, а до того на Еросі з його замкненою архітектурою, такий широкий вид здавався штучним. Палуба, прикрашена м’якою папороттю, ліпним плющем, була більшою за «Росінанта».

Повітряні рециклери працювали на диво тихо і, незважаючи на майже однакову з церерською гравітацію, сила Коріоліса відчувалася дещо неправильною.

Він прожив у Поясі все своє життя і ніколи не бував у місці, де б демонстрація сили і потужності була продумана настільки акуратно. Вона була приємною, якщо довго про неї не думати.

Не лише його приваблювали відкриті простори Тихо. Декілька тузнів станційних робітників сиділи разом або прогулювались. За годину до цього Амос з Алексом, заглиблені в бесіду, пройшли повз. Тож детектив не здивувався, коли помітив самотню Наомі; миска з їжею холола на таці поряд. Поглядом вона заглибилася в ручний термінал.