– Агов, приятелю, – заговорив Гейвлок, – радий тебе чути. Після того, що сталося з Шаддід і АЗП, я боявся, що ми тепер по різні боки. Я радий, що ти забрався звідти до того, як лайно потрапило на вентилятор. Так, я залишаюсь в «Протоґені», але маю сказати, що ці люди мене дещо лякають. Тобто я ж працював у контрактній службі безпеки до того, і крутих я точно відрізняю. Ці хлопці не копи. Вони військові. Розумієш, про що я? Офіційно я ні біса не знаю про станцію в Поясі, але ти знаєш, як це буває. Я з Землі. А тут багато хлопців капають мені на мізки щодо Церери, мовляв, працював з вакуумноголовими. Але справи такі, що ліпше триматися кращого боку гірших хлопців. Просто така от робота.

В його словах проглядало вибачення. Міллер зрозумів. Праця на деякі корпорації була схожа на сидіння за ґратами. Ти приймаєш погляди людей навколо тебе. Астероїдян наймають, але вони не стають своїми. Як на Церері, але достоту навпаки. Якщо Гейвлок потоваришує з купкою найманців-внутрішньопланетників, які після зміни лупцюють по барах белтерів, то так воно вже й буде.

Товаришувати не означати стати такими, як вони.

– Тож, не для запису. Так, існує спецстанція в Поясі. Не чув, аби її називали «Тот», але це можливо. Лабораторія для якихось лякаюче-глибоких досліджень і розробок. Серйозна наукова група, та місце невеличке. Вірніше назвати його непомітним. Чимало автоматичних систем оборони, команда невелика. Не варто навіть казати, що за витік координат мене тут вб’ють. Тож видали файл, коли скінчиш, і давай не будемо довго-довго спілкуватись.

Файл з даними був невеличким. Три рядки простого тексту орбітальних записів. Міллер завантажив його на свій термінал і видалив файл з Ґанімедської хмари. Бурбон все ще стояв біля його руки і він ковтнув його за раз. Тепло розлилося в грудях – чи то від алкоголю, чи від перемоги.

Він увімкнув камеру терміналу.

– Дякую. Я тобі винен. А ось і відплата. Що сталося на Еросі? «Протоґен» є частиною цього, і частиною значною. Якщо є варіант розірвати контракт з ними, розривай. І якщо вони заганятимуть тебе на ту станцію, не погоджуйся.

Міллер знизав плечима. Гірка правда була в тому, що Гейвлок був, можливо, останнім його справжнім напарником. Єдиним, хто дивився на нього як на рівного. Такого детектива, яким себе уявляв Міллер.

– Бережи себе, напарнику, – сказав він, зберіг, закриптував і надіслав файл. Його наздогнало

глибоке відчуття, що він ніколи не говоритиме з Дмитром знову.

Він відправив запит на прямий зв’язок з Голденом. На екрані відобразилося його відкрите, сповнене шарму і трохи наївне обличчя.