– Міллере, – запитав він, – все в порядку?

– Так, все чудово. Але мені треба переговорити з тим хлопцем, Фредом. Можеш це організувати?

Голден наморщив чоло і одночасно кивнув.

– Звісно. А що відбувається?

– Я дізнався, де станція Тот.

– Ти що дізнався??

Міллер кивнув.

– Та звідки ти це відкопав?

– Міллер посміхнувся.

– Якщо я тобі розповім і це розійдеться, то гарну людину вб’ють. Бач, як це працює?

* * *

Поки Міллер, Голден і Наомі очікували на Фреда, детективу дійшло, що він знає чимало внутрішньопланетників, котрі воюють проти внутрішніх планет. Ну принаймні не за них. Фред наче член АЗП високого рангу. Гейвлок. Три чверті команди «Росінанта», Жульетта Мао.

Це не те, що він очікував. Та може, це через власну обмеженість. Він дивився на речі очима Шаддід і «Протоґену». Тут точно билися дві сторони, але це не була битва внутрішніх планет проти Поясу. Там билися люди, які вважали непоганою ідеєю вбивати людей, що виглядали або діяли не так, як вони, – проти людей, котрі так не робили.

Або й цей аналіз був кепським. Тому що отримай Міллер шанс вкинути до шлюзу науковців з «Протоґену», раду директорів, і ким би не був той шматок лайна Дрезден, то мучився би з півсекунди перед тим, як викинути їх у вакуум. Це не ставило його на бік янголів.

– Пане Міллере, що я можу для вас зробити?

Фред. Землянин з АЗП. Вдягнений у блакитну сорочку з ґудзиками і достойну пару слаксів. Він міг бути архітектором або адміністратором середнього рівня у будь-якій пристойній, поважній корпорації. Міллер намагався уявити, як він координує бій.

– Ви мусите запевнити мене, що маєте все необхідне, аби знищити станцію «Протоґену», – сказав Міллер. – Тоді я вам повідомлю, де вона знаходиться.

Брови Фреда піднялися на міліметр.