– Сер, – сказала Наомі з попередженням у голосі.
– Дідько, я це бачу, – сказав Алекс.
Голден продублював на свій пульт картинку старпома, аби бачити те, що бачить вона. На її екрані «Росі» розібрався з тим, чому він не зміг ідентифікувати корабель-стелс.
Там було два кораблі. Не один неповороткий і громіздкий ракетний фрегат, біля якого можна було танцювати, шинкуючи його на шматки. Ні, це було б дуже просто. Там було двоє значно менших суденець, запаркованих одне біля одного, аби обдурити ворожі сенсори. Тож тепер вони прогрівали двигуни і розділялись.
– Алексе, приверни їхню увагу, – вимовив він, – не дай їм рвонути до «Молінарі».
– Прийнято, – відповів пілот, – перша пішла.
Голден відчув, як «Росі» трусонуло, коли Алекс випустив торпеду по одному з двох суден. Маленькі суденця швидко змінили швидкість і вектор, тож торпеда була запущена нашвидкуруч і під непідходящим кутом. Влучання не зараховане, але тепер зі штурмовиком марсіянської роботи рахуватимуться. Це було добре.
Обидва суденця порскнули геть на протилежних курсах на повній тязі, випускаючи позаду дипольні відбивачі та лазерні перешкоди. Торпеда хитнулася по траєкторії і пішла в молоко.
– Наомі, Алексе, є варіанти, з чим ми стикнулися? – запитав капітан.
– «Росі» їх не впізнає, сер, – відповіла жінка.
– Новий дизайн обводів, – додав марсіянин, – але літають вони, як швидкі перехоплювачі. Гадаю, одна чи дві торпеди в пузі і вмонтований в кіль рельсотрон. Швидші і маневреніші за наше судно, але стріляти можуть лиш з однієї позиції.
– Алексе, повернись до... – наказ капітана обірвався, коли корабель здригнувся і стрибнув вбік, швиргонувши його на прив’язі з силою, здатною натовкти на ребрах синців.
– В нас влучили! – закричали Амос з Алексом в один голос.
– Станція влучила в нас з якогось виду важкого рейкотрона.
– Пошкодження? – мовив Джим.
– Пройшло навиліт, кеп, – камбуз і майстерня. Є декілька жовтих сенсорів, але нічого такого, що може нас вбити.