– Голдене, – звернулася Наомі зі страхом у голосі, – Амос може…

– Він робить свою роботу. А ти роби свою. Алексе, ми маємо винести цих двох до того, як сюди дістанеться «Молінарі». Виведи мене на курс перехоплення ворога-два і копняком його!

– Прийнято, капітане, – відповів пілот, – йду за ворогом-два. Допомога не завадить.

– У Наомі пріоритет ворог-один, – відмовив капітан, – роби, що можеш, аби втримувати його від нашої корми подалі, поки ми розбираємося з його другом.

– Прийнято, – відповіла старпом твердим голосом.

Голден перемкнув екран на Амосову камеру, але схоже, що у механіка все було добре. Він зрізав пошкоджену трубку різаком, а потрібної довжини запасна плавала поруч.

– Закріпи її, Амосе, – проговорив Голден.

– Я вас, звісно, поважаю, капітане, – відповів здоровань, – але стандарти техніки безпеки можуть поцілувати мене в дупу. Я збираюся це зробити швидко і вшитися геть.

Голден сумнівався. Якщо Алекс виконає корекцію курсу, літаюча труба може набрати досить прискорення, аби вбити Амоса або зламати щось у кораблі. Це Амос, сказав він собі, він знає, що робить.

Джим перемкнувся на екран Наомі, поки вона випромінювала все, на що здатна комунікаційна система, в бік маленького перехоплювача, намагаючись його засліпити лазером та радіоперешкодами. Тоді повернув свій тактичний екран. «Росі» і ворог-два неслися один на одного на карколомних швидкостях. Як тільки наблизилися на дистанцію, де від ворожих торпед було не ухилитися, ворог-два запустив обидві ракети. Пілот відмітив їх для точкових гармат і продовжив триматися курсу на перехоплення.

– Алексе, чому ми не стріляємо? – запитав капітан.

– Спершу зіб’ємо торпеди, потім підійдемо ближче і розберемо його гарматами, – відповів той.

– Чому?

– Торпед у нас небагато, і поповнення не передбачається. Не варто витрачати їх на цих нікчем.

Ворожі торпеди черкнули дугу на голденовому екрані, і він відчув, як ГТЗ ведуть по ним вогонь.

– Алексе, ми не платили за цей корабель. Використовуй все, що треба. Якщо мене вб’ють, то я вліплю тобі догану в особову справу.

– Ну якщо так, тоді… – відповів пілот. – Пуск.

Червона крапка їхньої торпеди пересувалась до ворога-два. Ворожі ракети були все ближче, а потім одна зникла з екрану.

– Дідько, – пласким голосом вилаявся Алекс, і тут «Росінант» отримав удар в борт такої сили, що капітан зламав ніс об шолом. На всіх переборках почали обертатися жовті аварійні мигалки, доповідаючи про втрачене повітря. Джим милостиво не чув сирени, яка волала на додачу до всього, що відбувалося навколо.

Його тактичний дисплей блимнув, вимкнувся. Через секунду запрацював знову: всі три торпеди, як і ворог-два, зникли. Ворог-один продовжував ментелятися обабіч корми.