– Які пошкодження? – заволав Голден, сподіваючись, що зв’язок працює.
– Зовнішня обшивка серйозно постраждала, – доповідала Наомі, – чотири маневрові двигуни
відсутні. Одна гармата точкового захисту не відповідає. До того ж, ми втратили сховище кисню, а люк для команди виглядає, мов поплавлений.
Капітан переглянув на екрані звіт про пошкодження, а потім перемкнувся назад на Амосову камеру:
– Чому ми вціліли? – запитав він.
– Тому що риба в нас не поцілила, – відповів пілот. – Гармати дали їй чосу, але вона була занадто близько. Боєголовка здетонувала і таки непогано нас зрешетила.
Було не схоже, щоб Амос рухався. Голден заволав:
– Амосе! Доповідай!
– Так, так, я все ще тут, капітане. Просто згрупувався на випадок ще одного такого копняка.
Здається, я зламав ребро об один з обшивочних тримачів, але я прив’язаний. Типу, чудово, в дідька, що я не витратив час на ту трубу.
Голден не витратив час на відповідь. Він повернувся до свого тактичного дисплея і дивився на ворога-один, той стрімко наближався. Він вже пустив торпеди, але вони ще могли їх збити гарматами на близькій дистанції.
– Алексе, ти можеш розвернути нас і розрахувати параметри для збиття того винищувача?
– Працюю над цим. У нас не найкраща маневреність, – відповів марсіянин, і «Росі» почав уривчасто обертатись.
Голден перемкнувся на телескоп і збільшив винищувач противника. Зблизька жерла його гармат здавалися не меншими за коридори Церери, і схоже, що направлені вони були прямо на них.
– Алексе, – мовив він.
– Працюю над цим, шефе, але «Росі» поранено.
Гармати ворожого судна відкрилися, готуючись стріляти.
– Алексе, вбий його.
– Пуск, – відповів пілот, і «Росінант» здригнувся.