– Тут прямі лінії, що добре проглядаються, і бокові проходи, які можна зачинити. Якби я мав побудувати місце типу цього, я б…

В повітрі вжухнуло, і Діоґо впав, безвільно похиливши голову. Міллер скрикнув і обернувся. Позаду нього в бічному коридорі дві фігури у формі «Протоґену» нирнули за прикриття. Щось свиснуло у нього біля лівого вуха. Ще щось відстрибнуло від грудної плити його моднявої марсіянської броні, мов удар молотка. Він навіть не подумав підняти гвинтівку: вона вже була в руках, викашлюючи вогонь у відповідь, мов втілення його волі. Інша трійця АЗПшників стала на допомогу.

– Відійти, – рявкнув Міллер, – тримайте ваші чортові очі на головному коридорі. Я цим займуся.

Йолоп, думав Міллер, лиш йолоп залишить їх у власному тилу. Лише йолоп зупиниться і почне базікати посеред бою. Він мав знати краще, і тепер, через те що він втратив увагу, хлопець…

Засміявся?

Діоґо сів, підняв свою зброю і дав чергу в коридор. Хитаючись, парубок звівся на ноги, потім вигукнув, мов дитина, яка щойно зійшла з карколомного атракціону. Широка полоса білої жижи протягнулася від ключиці вгору, поперек його лицьового щитка. Під маскою Діоґо посміхався. Детектив похитав головою:

– На біса вони витрачають кулі для утримання натовпу? – сказав він, звертаючись до хлопця і до себе самого.

– Передовий загін, – почувся у вухах голос Фреда, – готуйсь. Ми рушаємо за п’ять, чотири, три, два. Марш!

Ми не знаємо, у що там влазимо, думав Міллер, приєднуючись до тих, хто біг коридором до останнього об’єкта штурму. Широка рампа вела до ряду противибухових дверей, оздоблених під дерево. Щось позаду вибухнуло, але він тримав голову низько і не обертався. Тиск тіл у різнобійній броні робився сильніше, і Міллер вперся ногами у щось м’яке. Тіло у формі «Протоґену».

– Дайте нам місце, – крикнула жінка попереду. Детектив, використовуючи лікті і плечі проштовхався крізь натовп бійців АЗП наперед. Коли він дістався жінки, вона викрикнула прохання ще раз.

– В чому проблема? – криком запитав Міллер.

– Я не можу прорізати цю скотину, поки ці смоктуни штовхаються тут.

Детектив кивнув і повісив гвинтівку за спину. Він ухопив двоє найближчих плечей, потрусив чоловіків, поки вони його помітили, а потім зчепив свої лікті з їхніми в замок.

– Треба просто дати інженеру трохи місця, – сказав Джо сусідам і вони разом надавили на своїх, відтискаючи їх назад. Скільки битв в історії були програні в такі моменти, міркував він, перемога вже в них у руках, але тут союзники починають наступати на ноги. Різак у нього за спиною ожив, жар відчувався спиною навіть через броню.