Йому стало цікаво, що він відчуватиме, якщо хоч раз в житті отримає подібний шанс.
– Міллере? – звернувся до нього Фред. – Я чув, що ти знайшов того, з ким ми хотіли поспілкуватись.
Дрезден розігнувся у своєму кріслі, не звертаючи уваги на маленькі і великі стволи, так, наче він був вищим від усього цього.
– Полковник Джонсон, – промовив він, – я мав очікувати, що за цим усім стоїть людина вашого масштабу. Мене звати Дрезден.
Він протягнув Фреду матово-чорну візитівку. Фред майже рефлекторно узяв її, але не роздивився:
– Ви відповідаєте за все це?
Дрезден холодно посміхнувся і, перш ніж відповісти, озирнувся навколо:
– Я б сказав, що принаймні за частину цього відповідаєте ви. Ви щойно вбили чимало людей, які просто робили свою роботу. Та чи можемо ми відкинути пошуки винуватців і перейти до справді важливих речей?
Фред широко посміхнувся.
– І що ж саме це може бути?
– Рамки перемовин, – відповів Дрезден. – Ви людина досвіду. Ви розумієте, що ваша перемога ставить вас у незручне становище. «Протоґен» – це одна з найпотужніших корпорацій Землі. АЗП її атакувало, і чим довше ви намагатиметесь тут утриматись, тим гіршою буде відплата.
– Хіба?
– Звісно, що так, – відповів Дрезден, відмахуючись від Фредового тону. Джо похитав головою. Чоловік і справді не розумів, що тут відбувається. – Ви хотіли взяти заручників. Ну ось ми тут. Ми можемо зачекати, допоки Земля надішле декілька десятків бойових суден, і почати перемовини під жерлами гармат, або ми покінчимо з цим зараз.
– Ви запитуєте мене… яку суму грошей я захочу взяти, аби просто забратися зі своїми людьми?
– Якщо гроші – це те, що вам потрібно, – відповів Дрезден і знизав плечима, – зброя. Боєприпаси. Медикаменти. Будь-що, що вам потрібно, аби виграти вашу маленьку війну і швидко з цим покінчити.
– Мені відомо, що ви зробили на Еросі, – стиха вимовив Фред.
Дрезден посміхнувся. Від цього в детектива волосся стало дибки.
– Пане Джонсоне, – продовжив Дрезден, –
– І що ви пропонуєте?