– Навіщо? – спитав він. – Я хочу знати – навіщо?
Дрезден посміхнувся майже жалісно і заклав руки в кишені звичним жестом людини, що обговорює спорт у припортовому барі.
– «Навіщо» – це дуже об’ємне питання, – відповів Ентоні. – Тому, що Бог так управив? Чи ви хочете уточнити питання?
– Чому Ерос?
– Ну, Джиме…
– Ви можете називати мене капітан Голден. Я той хлопець, який знайшов ваш покинутий корабель і подивився відео з Феб. Я знаю, що таке протомолекула.
– Справді? – посмішка Дрездена стала стала трохи щирішою. – Я хочу подякувати вам, що повернули нам вірулентного агента на Еросі. Втрата «Анубіса» відкинула нас на місяці назад. Знайти інфіковане тіло там, на станції, стало для нас даром божим.
– Чому?
– Ви ж розумієте, що це за агент, – уперше відтоді як Голден зайшов у кімнату, в голосі Дрездена почулося розчарування, – я навіть не знаю, що ще вам розповісти. Це найважливіша річ, яка будь-коли ставалася в історії людської раси. Це одночасно доказ того, що ми не одні у всесвіті, і шанс позбутися обмежень, через які ми прив’язані до цих тісних бульбашок зі скелі й каменю.
– Ти не відповів на моє питання, – сказав капітан, ненавидячи свій ніс, який робив загрозливу інтонацію дещо комічною, – я хочу знати,
Фред прочистив горло, але не втрутився. Ентоні перевів погляд з Голдена на полковника і назад.
– Я
– Ви чули про Чінґізхана?
– Що? – запитали Фред з Джимом майже одночасно. Міллер просто поглянув на Дрездена пустими очима, постукуючи цівкою пістоля по броньованому стегну.
– Чінґізхан. Існує точка зору деяких чиновників, що він вбив чи перемістив до чверті тодішнього населення під час свої завоювань, – пояснив той. – Він вчинив так, прагнучи створити імперію, що мала розвалитися одразу по його смерті. В сучасних умовах це означає знищення близько десяти мільярдів людей з огляду на шкоду для поколінь. Півтора покоління. Ерос навіть похибковим значенням не може вважатися у таких масштабах.
– Вас це справді не хвилює, – тихо мовив Фред.