– Проте на відміну від Чінгізхана, ми не робимо це задля побудови імперії. Я знаю, що ви думаєте. Що ми плануємо звеличити себе. Набрати силу.

– А ви не плануєте? – запитав капітан.

– Звісно, ми плануємо, – голос Дрездена став різким, – але ви мислите дуже мілко. Побудова найвеличнішої з імперій людства схожа на побудову найбільшого у світі мурашника. Дріб’язок. Та десь вже існує цивілізація, що побудувала протомолекулу і шпурнула її в нас два мільярди років тому. Вони вже є богами з цієї точку зору. А ким вони стали за цей час? З форою у два мільярди років?

Голден слухав промову Ентоні, і в ньому зростав страх. В цій помові було щось таке, що вимовлялося раніше. Можливо, неодноразово. І це спрацювало. Він умовив могутніх людей. Ось чому «Протоґен» мав судна з Землі і, судячи з усього, майже невичерпні ресурси.

– Нас наздогнала жахлива кількість роботи, джентльмени, – вів далі віце-президент з біодосліджень, – але на щастя, ми маємо інструмент наших ворогів для її виконання.

– Наздогнала? – перепитав вояк ліворуч від Голдена. Дрезден кивнув йому і посміхнувся.

– Протомолекула здатна змінити організм її носія на молекулярному рівні; вона може утворювати генетичні зміни на льоту. Не просто ДНК, але у всіх стійких реплікаторах. Але це просто машина. Вона не мислить. Вона слідує інструкціям. Якщо ми навчимося змінювати це програмування, тоді ми станемо архітекторами цих змін.

Голден втрутився:

– Якщо це мало б стерти життя на Землі і замінити на що завгодно з того, що потрібно творцям протомолекули, то навіщо випускати її на волю?

– Чудове питання! – Дрезден підняв один палець вгору, мов професор на лекції. – Протомолекула надійшла до нас без інструкції для користувача. Фактично, ми ніколи дотепер не мали можливості спостерігати дію цієї програми. Молекулі потрібна значна біомаса для того, щоб розвинутись настільки, аби виконати всі директиви. Якими б вони не були.

Дрезден вказав на екрани навколо себе, вкриті даними.

– Ми маємо спостерігати за нею в роботі. Бачити, що вона збирається робити. Як вона виконуватиме це. І сподіваюсь навчитися змінювати цю програму в процесі.

– Ти міг би робити це в цистерні з бактеріями, – сказав Джим.

– Мені не цікаво перетворювати бактерії, – відповів Ентоні.

– Ти їбанутий на всю голову, – мовив Амос і зробив ще один крок у бік Дрездена. Джим поклав руку на плече кремезного механіка.

– Тож, – сказав він, – ви розберетесь, як працює ця зараза, і тоді що?

– І тоді все що завгодно. Белтери, котрі працюватимуть поза своїми кораблями без скафандрів. Людські істоти, здатні спати сотні років під час польоту до зірок на колонізаторських кораблях. Більше непотрібно бути прив’язаним до мільйонорічної еволюції в умовах тиску однієї атмосфери та тяжінням в 1 g, бути рабами кисню та води. Ми самі вирішуватимемо, чим ми хочемо бути, і самі програмуватимемо себе бути такими. Ось що нам дасть протомолекула.