Дрезден, виголошуючи промову, підвівся з осяяним обличчям пророка.

– Все, що ми робимо, – краща і єдина надія людства на виживання. Коли ми виберемося звідсіля, то віч-на-віч зустрінемося з богами.

– А якщо ми не виберемося? – замислено запитав Фред.

– Одного разу вони вже вистрелили в нас зброєю судного дня, – відповів біолог.

Кімната потонула в тиші. Джим відчув, як його впевненість вислизає. Він ненавидів кожен Дрезденів аргумент, але просто не міг зрозуміти, як їх відкинути. Він був конче впевненим, що вони є достоту невірними, але не міг знайти слів.

Голос Наомі змусив його здригнутися:

– Це їх переконало? – запитала жінка.

– Пробачте? – перепитав Дрезден.

– Науковців. Інженерів. Усіх, хто вам потрібні для втілення цього. Вони це й зробили. Вони мали дивитися відео, як люди вмирають по усьому Еросу. Вони мали спроектувати ці радіоактивні камери смерті. Тож якщо відкинути варіант, що ви винайняли кожного з серійних убивць Сонячної системи і надали їм другу вищу освіту, як ви це зробили?

– Ми модифікували наших науковців так, аби зробити з них соціопатів.

Півтузня фрагментів у його голові стали на свої місця.

– Соціопати, – мовив він, – ви зробили з них соціопатів.

– Високофункціональних соціопатів, – кивнув Дрезден. Здавалося, йому подобалось це пояснювати, – і до того ж, екстремально допитливих. Поки ми постачали їм цікаві проблеми і безлімітні ресурси для їх вирішення, вони почувались вдоволеними.

– І чимала команда СБ, озброєна нелетальними зарядами для придушення заворушень, якщо не почувались.

– Так, були декілька випадковостей, – відповів Ентоні. Він огледівся навкруги, злегка насупивши лоба. – Я знаю. Ви вважаєте це звірством, але я рятую людську расу. Я даю людям зірки. Ви не погоджуєтесь? Чудово. Дозвольте запитати у вас ось що. Ви можете врятувати Ерос? Прямо зараз.

– Ні, але ми можемо…

– Викинути інформацію на смітник, – перебив віце-президент, – ви можете зробити так, аби кожен чоловік, жінка і дитина, які померли на Еросі, померли задарма.

У кімнаті запала тиша. Фред насупився і склав руки на грудях. Голден розумів боротьбу, що відбувалася у свідомості генерала. Все, що казав пан у дорогому костюмі, було огидним, моторошним і дуже далеким від правди.