Перші декілька днів по його поверненню на Тихо Міллер очікував побачити про атаку на Тот в новинах. Щось на кшталт ЗЕМНА КОРПОРАЦІЯ ВТРАЧАЄ ДОСЛІДНИЦЬКУ СТАНЦІЮ ЧЕРЕЗ БОЖЕВІЛЬНИХ АСТЕРОЇДЯН абощо. Він мав відшукати роботу або нічліг, який не був би милостинею. Але він ніяк не міг зібратися. Варт було на хвильку присісти в барі чи лаунжі подивитися новини – і години минали без сліду.

Марсіянський флот постраждав від серії виснажливих атак белтерів. Півтони надприскореного гравію змусили два крейсери змінити курс. Зменшення обсягів добування води в кільцях Сатурна було наслідком або незаконної зупинки робіт, або природною відповіддю на зростаючу потребу в безпеці. Дві операції з видобутку льоду під керівництвом Землі були атаковані і Марсом, і АЗП. Чотири сотні людей загинуло. Земна блокада Марса тяглася третій місяць. Коаліція науковців і спеціалістів з терраформінгу в один голос кричали, що каскадні процеси в небезпеці, і якщо навіть війна закінчиться за рік чи два, втрата постачання відкине зусилля з терраформінгу на покоління назад. Щодо Ероса – то тут усі звинувачували усіх. Станції Тот не існувало.

Хоч вона, звісно, була.

Позаяк більшість флоту Марса лишилося біля зовнішніх планет, земна осада була досить крихкою. Часу залишалось мало. Кораблі Червоної Планети могли або йти додому і зустрітися з земними противниками – дещо старішими, дещо повільнішими, але значно чисельнішими, або йти прямо до планети. Земля залишалась джерелом тисячі речей, які не могли рости ще десь, але якщо хтось стане щасливим або набереться самовпевненості чи розпачу, то швиргання скель у гравітаційні колодязі не забариться.

Але це все було відвертанням уваги.

Якраз в тему був старий анекдот. Міллер не пам’ятав, де він його почув. На похороні свого батька дівчина зустрічає справді красивого хлопця. Вони розмовляють, знаходять спільну мову, але він зникає до того, як їй вдається узяти його номер. Дівчина не знає, як знайти того парубка.

Тож за тиждень вона вбиває власну матір.

У цьому місці можна сміятися.

Це була логіка «Протоґену», Дрездена, Тота. Ось є проблема, кажуть вони самі собі, і ось є рішення. Факт пролиття невинної крові був таким же тривіальним, як шрифт звітів, в яких про це йшлося. Вони від’єднали себе від людства. Відімкнули кластери клітин у мізках, що робили інші життя, крім їхніх власних, священними. Або цінними. Або вартими збереження. Все це їм коштувало всіх зв’язків з людством.

Це так знайомо звучить, що аж смішно робиться.

Чоловік, що зайшов до бару і кивнув Міллерові, був один з друзів Діоґо. Років двадцять чи щось таке. Ветеран станції Тот, так само, як і Міллер. Він не пам’ятав його ймення, але бачив частенько, аби зрозуміти, що наразі хлопець тримає себе інакше, ніж зазвичай. Перенапружено. Детектив вимкнув звук на своєму терміналі і підійшов до нього.