– Вона не така, як ми, – з тону Амоса зникла теплота і гумор.

– Тому вона і впала мені в око, – ці слова детектива були вчасними. Механік кивнув.

– Щодо капітана. Ти зараз у лайні по вуха.

У тьмяному світлі місце, де пивна піна торкалася скла, біліло, мов тюль. Міллер повернув бокал на чверть, аби краще роздивитися.

– Тому що я вбив того, кого варто було? – запитав детектив. Гіркота в його словах не була сюрпризом, але вона була глибшою, аніж він очікував. Амос не чув її або, що ще краще, не звертав уваги.

– Тому що ти маєш таку звичку, – пояснив механік, – кепу це не подобається. Вбивство людей без того, аби побалакати, нервує його. Ти на Еросі наробив багато… ти знаєш.

– Еге.

– Станція Тот – це не Ерос. Наступне місце, куди ми підемо, теж не буде Еросом. Капітан не бажає мати тебе поряд.

– А інші? – запитав детектив.

– Ми теж не бажаємо, – його голос не був ані жорстким, ані м’яким. Він розмовляв про діаметр трубопроводів у машині. Він говорив про будь-що. Слова наддали Міллерові в живіт, саме туди, де він і очікував. Відбитися було неможливо.

– І ось ще що, – вів своєї Амос. – Ти і я – у нас багато спільного. Мене життя покидало. Я знаю, що я таке, а мій моральний компас? Я тобі скажу, що він у сраці. У моєму дитинстві пару речей пішло не так. Я міг стати тими гівняними бандюками з Тоту. Про це я в курсі. А от капітан не міг. В ньому такого нема всередині. Він найближчий до праведника, ніж будь-хто. І коли він каже, що тобі тут не місце, то значить так тому і бути, бо наскільки я кумекаю, він типу правий. До біса, він точно правіший за мене.

– Окей, – відповів Міллер.

– Ага, – сказав механік. Допив своє пиво. Потім допив пиво Наомі. А потім пішов геть, залишивши Міллера насамоті з пусткою в душі. Зовні «Нову» випустив решітку блискучих сенсорів, щось перевіряючи або просто вихваляючись. Міллер чекав.

Збоку від нього просто на місці Амоса прихилилась до столу Жулі.

Що ж, мовила вона, схоже, тепер є тільки ти і я.

– Схоже, – відповів він.

РОЗДІЛ 43. Голден