– Ага, – повторив Амос, брешучи ще більш неоковирно, аніж Наомі, через що брехня його ставала ще більш очевидною, – справа. Важлива.

Міллер присів, підняв руку, привертаючи увагу офіціанта, і коли той кивнув, вперся ліктями в стіл. Це була сидяча версія бійцівської стійки: нахилившись вперед, руками захищає м’які місця на шиї і животі. Так чоловіки стають, коли очікують удару.

Офіціант приніс пиво, Міллер розрахувався за нього з грошей АЗП і сьорбнув.

– Як корабель? – запитав він нарешті.

– Збирається потроху, – відповіла старпом, – вони з нього все гівно вибили.

– Але він все ще літає, – додав Амос, – міцний, сучий син.

– Ну тоді все чудово, – сказав детектив, зашпортався в словах і мав почати спочатку: – Народ, коли відчалюєте?

– У будь-який час, коли капітан накаже, – Амос знизав плечима, – ми тепер герметичні, тож хоч завтра в путь.

– І якщо Фред дозволить, – додала старпом, і тут-таки скривилась, немов бовкнула зайве.

– То он в чому справа? – запитав Джо. – АЗП тисне на капітана?

– Та щось в голову влізло, – відповіла жінка. – Слухай, дякую за випивку, справді. Але думаю, що нам варто йти вже.

Міллер набрав повітря і повільно його випустив:

– Ага, окей.

– Ти йди, – сказав Амос, – а я дожену.

Наомі кинула незадоволеним оком на здорованя, але Амос відповів посмішкою. Це могло означати що завгодно.

– Добре, – погодилась офіцер, – але не затримуйся надовго, ок? Справа.

– Для капітана, атож. Не хвилюйся.

Наомі встала і пішла геть. Її спроби не озиратися були очевидними. Міллер глянув на Амоса. Світло надавало механіку якогось демонічного вигляду.

– Наомі гарна людина, – сказав здоровило, – знаєш, вона мені подобається. Схожа на мою меншу сестру, тільки з головою на плечах. Я б її виграв, якби вона дала, знаєш?

– Еге, – відповів Джо, – мені вона теж до смаку.