Поки що ті самі хлопці, які ходили на абордаж, відпрацьовують контроль натовпу на «Нову», і більш ніж половина з них буде в команді корабля-руйнівника, коли той покине Ерос. Це були речі, які Гейвлоку ніколи не зрозуміти. Коли вже на те пішло, то й Голдену ніколи не зрозуміти. Можливо, ніхто з тих, хто жив з впевненістю і підтримкою природної атмосфери, не зможе повністю осягнути потужність і крихкість соціуму, заснованого на потребі робити те, що він має робити, на потребі стати швидкими і гнучкими, як АЗП. На потребі стати виразнішими.

Якщо Джонсону не вдасться вибудувати мирний договір, Асоціація Зовнішніх Планет ніколи не виграє проти дисципліни і згуртованості флотів планет внутрішніх. Але й не програє ніколи. Війна без кінця.

То що ж тоді зветься історією, якщо не це?

І чи можуть зірки змінити будь-що?

Повернувшись до своїх апартаментів, він зі свого терміналу надіслав запит на з’єднання. Фред з’явився на екрані втомленим, але зібраним.

– Міллере, – привітався той.

– Ми готові діяти, як буде готовий наказ.

– Саме завантажують, – відповів Фред, – розщепних матеріалів досить, аби зробити поверхню Ероса недосяжною для висадки на роки. Будьте обачними з ними. Якщо хтось із ваших хлопців піде покурити у непідходящому місці, ми вже не встигнемо замінити заряд. Не «всі ви будете мертві». Зброя важлива, а не люди.

– Ага, я пригляну, – відповів Джо.

– «Росінант» уже в дорозі.

Це не те що було необхідно знати Міллеру, тож мала бути якась інша причина, згідно якої Фред це згадав мимохідь. Його обережний нейтральний тон зробив слова схожими на звинувачення. Єдиний контрольований зразок протомолекули покинув сферу Фредового впливу.

– Ми скоро відчалюємо, аби зустрітися з ним. Через певний час ми утримуватимемо будь-кого від посадки на Ерос. Не проблема.

На маленькому екрані було важко зрозуміти, наскільки щирою є посмішка Джонсона.

– Я сподіваюсь, ваші друзі справді вдатні до цього, – мовив генерал.

Міллера охопило дивне почуття. Якась пустка одразу за грудиною.

– Вони не мої друзі, – відповів він, намагаючись триматися звичайного голосу.

– Ні?

– У мене в принципі нема друзів. Просто в мене багато колишніх колег.

– Ви занадто довіряєте Голдену, – мовив Фред з питанням у голосі. Ну щонайменше з викликом.