– Ой, Пампа! Зайняв тобі краще місце.

– Дякую, дякую. Дуже дякую, – відповів детектив.

Тринадцять днів. Йому потрібно ділити цей малий простір тринадцять днів з командою руйнівника. Тринадцять днів втиснутим у ці крісла, з мегатоннами розщепних мін у трюмі. Інші все ще посміхалися. Міллер прив’язався до збереженого Діоґо крісла і вказав на інших підборіддям:

– У когось день народження?

Діоґо складно розвів руками.

– Тоді чого всі в такому охуєнному настрої? – запитав командир дещо різкіше, аніж планував.

Діоґо не винуватив його. Він посміхався своїми величезними біло-червоними зубами.

– Ауді-ніхт?

– Ні, я не чув, інакше б не питав.

– Марс вчинив вірно, – пояснив Діоґо, – прийняв трансляцію з Ероса, склав один і один і…

Парубок вдарив кулаком по відкритій долоні. Джо намагався допетрати, що ж він має на увазі. Вони атакували Ерос? Вони захопили «Протоґен»?

Ах. «Протоґен». «Протоґен» і Марс. Міллер кивнув.

– Наукова станція Феб, – сказав командир, – Марс її закрив на карантин.

– Та яке там, всраку, Пампа. Простерилізував її, значить. Нема вже супутника. Стільки атомних ракет направили, що на субатомний пил роздробили.

Краще так би й було, міркував Міллер. Це не дуже великий супутник. Якщо Марс справді все зруйнував і хоч краплина протомолекули залишилася на уламку…

– Ту сабез²³? Вдалося! Вони тепер на нашому боці. Коаліція Марс-АЗП.