Щось сріблясте пролетіло над головою, швидше за птаху, потім ще, потім ціла зграйка майнула вгорі. Світло відбивалось від живого металу, яскравого, мов риб’яча луска. Міллер спостерігав, як протомолекула імпровізувала з простором угорі.
–
Міллер озирнувся через плече. Справжній, реальний і не дуже, капітан стояв там, де мала б бути його внутрішня Жулі.
– Я знаю. Я просто… просто не знаю, куди вона пішла. І… поглянь навколо. Чимале місце, еге ж?
– Вона ні, – сказав Голден, – вона ніколи не йшла.
Міллер оглянувся на нього знову.
Купка сріблястих заметушилися над головою, дзижчали, як комахи або погано налаштований двигун. Капітан здавався втомленим. Міллерова уява помістила крапельку крові у куток його рота. А потім це вже не був Голден; це був Ґейвлок. Інший землянин. Його колишній напарник. А коли там опинилася Масс, її очі були такими ж мертвими, як і його власні.
Жулі нікуди не ділася. Міллер бачив її в готелі, ще тоді, коли вірив, що з могили ніщо не може піднятися, крім поганого запаху. Вчені «Протоґену» відновили її, зібрали протомолекулу і рознесли оброблену плоть дівчини, як бджоли запилюють дикі квіти в полі. Вони дали їй станцію, але перед цим помістили її туди, де вона буде в безпеці.
Безпечна кімната. Поки вони були готові перемістити її плоть, її десь утримували. Якщо вдати, що
Мав би бути ізолятор у госпіталі, але не схоже, що «Протоґен» використовував би заклад, де сторонній персонал, лікарі та сестри, могли б спостерігати за тим, що відбувається. Зайвий ризик.
Ну нехай.
Вони могли б розгорнутися на одному з виробництв біля порту. Там чимало місць, які потребують роботи з маніпуляторами. Але знову, там був ризик викриття або навіть допиту ще до того, як пастку буде встановлено.
–