Крізь лазарет пройшла хвиля – вся позапланетна парость піднялася і опала, мов залізні ошурки, якщо біля них провести магнітом. Він має відшукати її швидше. Тому що десь позаду свідомості маленькі зубки виснаження вже почали її жувати. Він вже не міг мислити так ясно, як мав би. Вдома, на Церері, вже б давно повернувся у свою нору, день проспав, і знову повернувся до справи в цілому. Тут такого варіанту немає.

Повне коло. Він пройшов повне коло. Якось в іншому житті він узяв на себе задачу відшукати її; потім, коли провалив, він узяв на себе помсту. А тепер він отримав шанс відшукати її знову та врятувати. І якщо він не зможе, то продовжуватиме тягнути за собою рипучий возик, який помститься.

Детектив похитав головою. Дуже вже часто в нього були такі моменти, як цей, коли він губився у власних думках. Перехопивши ручку возика з бомбою зручніше, Міллер нахилився і посунув далі. Станція навколо нього кректала, так як міг би кректати дерев’яний старий вітрильник, кручений солоною водою і битий припливами – скупченням води під впливом Місяця. Тут було каміння, тому Міллер не міг вгадати, яка сила на нього впливає. Сподівався, нічого такого, що може вплинути на сигнал між його терміналом і вантажем. Йому б не хотілося бути розкладеним на атоми випадково.

Все чіткішою ставала думка, що йому не вдасться оглянути всю станцію, хоча він розумів це від початку. Якщо Жулі зачаїлась десь у темряві, у якійсь ніші, мов помираючий кіт, він не зможе її відшукати. Він став азартним гравцем, що ставить всі гроші на інтуїцію. Голос Ероса змістився, тепер звучали різні голоси, які співали щось на гінді. Дитяча пісенька, що гармонізувалась Еросом в ростучому багатстві голосів. Тепер, коли він знав, як треба слухати, він чув голос Жулі, вплетений в голоси інших. Можливо, він там був завжди. Безсилля пекло його, мов справжній біль. Мрія була так близько, але він не міг навіть доторкнутися до неї.

Він поперся назад, до головних коридорів. Госпітальна палуба була гарним місцем для огляду. Підходящим. Марним. Він заглянув у дві приватні біолабораторії. Нічого. Спробував морг, поліційні камери для затриманих. Пройшов навіть по кімнаті, де зберігалися речові докази, пластикові корзини конфіскованих наркотиків та зброї вкривали долівку, мов дубове листя в одному з великих парків. Колись вони всі щось значили. Кожне було частиною людської драми, яке чекало свого виходу на світло, частини судів або хоча б слухань. Маленькі частки для судного дня, відкладені тепер назавжди. Всі точки зору були спірними.