— Сьогодні я імітувала маневри стикування і намагалася точно налаштувати входи RHC через надто велику смугу.

Розумієте, вивчення акронімів деколи було корисним.

Камери тремтіли і хиталися, коли я прив’язувала шолом. Це було чудово. Вони не були загрозою, і я знала, що хочу. Можливо, це було запорукою мого занепокоєння взагалі: з'ясування того, чого люди хочуть від мене. Хоча, якби я пам’ятала про це, я б оділа свій льотний костюм, пристосований трохи більше проявляти свою форму — я була впевнена, що так робила Ніколь. Коли вона йшла до мене з боку карданного стенда, її талія здавалася трохи вище, ніж було можливим у цих боксерських комбінезонах.

Паркер ішов за нею, посміхаючись журналістам. Сьогодні його кульгавість не здавалася такою поганою, лише легка розсинхронізація лівої ноги, і лише якщо ви її шукали.

— Полковник Паркер! Як справи у дам?

— Вони кращі у нашій країні. — Він посміхнувся. — Ми всі ними дуже пишаємось.

Я попрямувала до карданної установки, з нетерпінням очікуючи на майбутнє кружіння.

— Чи є якась правда серед чуток, що вас замінять для посадки на Місяць?

Кімната затихла. Навіть гул генераторів, здавалося, став тихішим. Паркер зблід, але його усмішка не згасла.

— Мені було б цікаво дізнатися ваші джерела, але так.

Я нікому нічого не казала. Боже. Що зробив Натаніель?

Кімната відскочила назад від мене. Усі репортери зараз говорили до Паркера. Він підняв руки вгору і, якимось дивом, вони відреагували, стихнувши.

— У мене затяжна військова травма, яка потребує певної уваги, тому ми в агентстві вирішили, що мені краще взяти участь комусь іншому. — Він подарував їм ще одну посмішку. — Я впевнений, що ви розумієте, що я не можу робити жодних спекуляцій щодо того, хто мене замінить. Тепер, якщо ви пробачите мені, ми повинні продовжити тренування. Йорк. Сідайте в крісло.

Паркер пішов далі. Замість того, щоб повернутися до оглядової кабінки, він повністю вийшов із кімнати.

Я не казала. Чорт забирай. Я нікому не казала. Але до пекла у мене не було найменшого шансу, що Паркер повірить мені.

Посміхаючись техніку, який стояв поруч, щоб прив’язати мене до карданної установки, я пересмикнула плечима.

— Мені потрібно до жіночої кімнати. Я миттю назад.

Я поспішила через лабораторію і вийшла через двері, якими скористався Паркер. Коли двері зачинилися, я спіймала його на тому, що він відірвався від стіни, до якої притулився, і тільки звук відкривання дверей поставив його вертикально. Він озирнувся через плече з легкою посмішкою.

Його обличчя впало, коли він побачив мене.

— Я наказав вам сісти в крісло.