ДВА АСТРОНАВТИ ТА АСТРОНАВТКА ЛЕТЯТЬ НА МІСЯЦЬ

Канзас-сіті, KS, 20 липня 1958 р. — Двоє чоловіків, які в понеділок вперше летять на місяць, можуть виявити, що ходьба — не найкращий спосіб переміщення. Відповідь може бути — краще стрибати як кенгуру. Поки вони вивчають поверхню, леді-астронавт, доктор Ельма Йорк буде тримати домашнє вогнище, яке палатиме у кораблі на орбіті навколо Місяця, чекаючи на їх повернення.

Сьогодні я лечу в космос.

Все, що стосується сьогодні, яскраве тим, що ніщо інше в житті не може з цим зрівнятися. Моє весілля з Натаніелем з часом звелося до серії знімків та захоплених моментів, упакованих у серпанок радості.

Але сьогодні світло, що сяє над яєчним жовтком у моєму сніданку, містить найбільш яскраві жовто-оранжеві відтінки. Це останній прийом їжі, який я з'їм, перш ніж летіти в космос. Лебуржуа і Терразас сидять навпроти мене, і ми обговорюємо останні деталі перед польотом. У кімнаті є фотограф — екранізація історії МАС, але він не має значення.

Ми сьогодні летимо в космос.

Це вже п'ятий політ Терразаса, а для Лебуржуа — сьомий. Я єдиний новичок. І єдина жінка.

Високий широкоплечий чоловік із сивим волоссям та стиснутими щоками заходить у кімнату, і на мить я не впізнаю і ньому Клемонса. У нього немає сигари. Запах все ще тримається, хоч у важкому мускусі.

— Все упаковано?

Я киваю, відштовхуючись від стільця.

— Мої речі після польоту в моїй кімнаті. Там… є записка.

— Я буду дотримуватися домовленості. — Клемонс киває і засуває руки в кишені, ніби не може зрозуміти, що з ними робити без сигари.

Ми йдемо по залі — це може бути востаннє, коли я спускаюсь по цій залі — до вбиралень. Фотограф слідує за нами, але потім зникає серед людей. Я вперше вдячна, що я єдина жінка в рейсі.

Усе змінюється, коли я заходжу до вбиральні, тому що інші два космонавти мають один одного для компанії, поки вони одягаються. Я, звичайно, знаю обстановку — частина мого тренінгу включала сухі пробіжки цього моменту, — але я вважаю, що в мене немає жодних слів, окрім однієї фрази, яку я сьогодні забираю у космос.

У відносній тиші я роздягаюся і надягаю довгу нижню білизну, яка буде торкатися моєї шкіри протягом більшої частини польоту. Я буду носити це в космосі сьогодні.

Вони одягали інших космонавтів, тому не змушують мене говорити. Слава Богу за професіоналізм. Ми потребуємо трьох людей, щоб боротися разом зі мною з костюмом під тиском. Він призначений для того, щоб загерметизувати і захистити мене від стихій — або їх нестачі — у просторі. Куди я сьогодні лечу.

Сідаючи в крісло, я дивлюсь прямо вперед на бетонну стіну, коли мені опускають шолом на голову. Це останнє дихання атмосферою Землі, у якій мене не буде протягом наступних восьми днів. Хтось вносить порошок для ванни. Я розпізнаю аромат, тому що його використовувала бабуся.