«Ти бачив це, батьку, і відкинув його, — подумав він. — Воно надто жахливе, щоб стати перед його лицем».

Лето знав, у що вірив його батько й чому.

Муад’Діб помер від передзнання.

Але Пол Атрід перейшов із Всесвіту дійсності до Алам аль-Митгаль, де жив і досі, тікаючи від того, на що зважився його син.

Тепер існував лише Проповідник.

Лето присів на піску й зосередив увагу на півночі. Звідти надійде хробак, а на ньому їхатимуть двоє людей: молодий фримен і сліпець.

Над головою Лето пролетіла зграйка блідих кажанів. Вони здавалися випадковими цятками на потемнілому небі, а досвідчене фрименське око могло визначити зворотний курс, дізнавшись так, де приховано їхній притулок. Хоча Проповідник уникав би цього притулку. Його метою був Шулох, де дикі кажани були під забороною, щоб не завести чужаків до таємного місця.

Хробак з’явився спершу як темна тінь між пустелею і північним небом. Матар, піщаний дощ, покинутий погаслою бурею, спадав з великої висоти, на кілька хвилин закривши це видовище. Але от воно й повернулося, ще ясніше й ще ближче.

Прохолода довкола підніжжя дюни, де присів Лето, почала утворювати нічну вологу. Він відчув легеньку вогкість у ніздрях, поправив бульбашку оболонки на губах. Тепер йому не потрібно було шукати мокряників і криничників. Завдяки генам матері він мав дуже довгий фрименський кишківник, який витягував воду з усього, що тільки до нього потрапляло. Живий дистикост поглинав і утримував усю отриману вологу. І навіть коли він тут сидів, то оболонка, що торкалася піску, витягла псевдовійки, полюючи за крихтами енергії, яку можна було нагромаджувати.

Лето пильно стежив за наближенням хробака. Знав, що молодий поводир уже його побачив, зауваживши пляму на вершині дюни. З такої відстані вершник хробака не міг розгледіти жодних характерних рис, але цю проблему фримени легко долали. Кожний невідомий об’єкт вважався небезпечним. Тож реакцію молодого поводиря можна було передбачити навіть без видіння.

Було зрозуміло, що напрям руху хробака дещо змінився, і він скерувався просто до Лето. Величезні хробаки були зброєю, яку часто використовували фримени. Хробаки допомогли подолати Шаддама під Арракіном. Але цей хробак не виконав наказу вершника. Зупинився на відстані десяти метрів і, хоч як його підганяли, не переступив більше жодної піщинки.

Лето підвівся, відчуваючи, як війки знову ховаються в його оболонку. Вивільнив рота й гукнув:

— Ахлан, васахлан! Вітайте, двічі вітайте!

Сліпий стояв за поводирем на спині хробака, тримаючись однією рукою за плече юнака. Чоловік високо підняв голову, скерувавши ніс над головою Лето, наче намагаючись занюхати цю перешкоду. Захід сонця розмалював його чоло оранжевою барвою.