Проповідник штовхнув у плече свого поводиря.

— Це дитина, справді дитина?

— Айя, — сказав юнак, перелякано втупившись у Лето. Глибоке зітхання стрясло тіло Проповідника.

— Ні, — промовив він.

— Це демон у дитячій подобі, — сказав поводир.

— Ви проведете тут ніч, — промовив Лето.

— Зробимо, що він каже, — погодився Проповідник. Перестав триматися поводиря, зісковзнув із боку хробака по його кільці, чисто відплигнув, коли його стопи торкнулися землі. Обернувшись, сказав:

— Звільни хробака й відпусти його в пісок. Він утомлений і не заважатиме нам.

— Хробак не піде! — запротестував юнак.

— Піде, — відповів Лето. — Але якщо спробуєш на ньому втекти, то я дозволю йому тебе з’їсти. — Він відступив убік, куди не могли сягнути чуття хробака, указав напрямок, звідки вони прийшли. — Туди.

Юнак постукав стрекалом по кільці позаду себе, перекрутив гачок, що тримав кільце відкритим. Хробак поволі поповз по піску, повертаючи, коли хлопець нахиляв гак убік.

Проповідник, ідучи на голос Лето, вибрався вгору схилом дюни й зупинився за два кроки від нього. Це було зроблено з певністю, яка підказала Лето, що змагання буде нелегким.

Тут видіння розійшлися.

— Зніми маску свого дистикоста, батьку, — промовив Лето.

Проповідник послухався, відкинув складку каптура, зняв ротовий клапан.

Пам’ятаючи власний вигляд, Лето вивчав це обличчя, помічаючи схожі риси, наче вони були підведені світлом. Ці риси творили непізнаване поєднання, стежину генів без різких меж, і щодо них годі було помилитися. Лето успадкував ці риси від дзюркотливих днів, насичених водою днів, від чудових морів Каладана. Але зараз він з батьком стояв у роздільній точці на Арракісі, де от-от ніч мала опуститися на дюни.

— Отож, батьку, — сказав Лето й глянув ліворуч. Побачив юного поводиря, що трюхав до них із місця, де покинув хробака.

— Му зейн! — промовив Проповідник, різко змахнувши правицею. Це недобре.

— Куліш зейн, — м’яко відповів Лето. Це єдине добро, яке ми можемо мати. І додав мовою чакобса, бойовою мовою Атрідів:

— Я тут; тож тут я й залишуся! Не можемо цього забути, батьку.