— Розумно чи ні, — розлютилася Бранно, — але я це зроблю. Я втомилася від Термінуса та його нескінченних політичних боїв, чвар, альянсів та контральянсів, зрад і примирень. Я кручуся в центрі всього цього вже сімнадцять років і хочу робити щось інше — що завгодно. Може, он там, — махнула вона рукою навмання, — змінюється історія всієї Галактики — і я хочу взяти участь.

— Ви нічого не знаєте про такі речі, мере.

— А хто знає, Лайоно? — Вона вперто підвелася. — Щойно ви надасте мені потрібну інформацію про кораблі і я зможу владнати дрібні справи вдома, я полечу. І, Лайоно, не намагайтесь якось відволікти мене від цього рішення, бо змету нашу довгу дружбу одним ударом і розчавлю вас. Це я ще можу зробити.

Коделл кивнув.

— Я знаю, що ви можете, мере, але перш ніж ви вирішите, чи можу я попросити вас іще раз подумати про силу плану Селдона? Те, що ви плануєте, може стати самогубством.

— У мене немає страхів щодо цього, Лайоно. Цей План помилився щодо Мула, якого не зміг передбачити, а нездатність передбачити раз свідчить про те, що це може статися й удруге.

Коделл зітхнув.

— Що ж, тоді, якщо ви вже справді все вирішили, я зроблю для вас усе, що можу, з найповнішою відданістю.

— Добре. Ще раз попереджаю: для вас же й краще, щоб ваші слова були щирими. А тепер, на цій ноті, Лайоно, рушаймо на Гею. Уперед!

15. ГЕЯ-С

15. ГЕЯ-С

1

Тепер Сура Нові зайшла в залу керування маленького й доволі застарілого корабля, який ніс Стора Гендібала та її крізь космос, роблячи парсеки неквапливих стрибків.

Вона вже явно побувала в компактній вбиральні, де освіжила своє тіло олією, теплим повітрям та дрібкою води. Дівчина загорнулася в халат і міцно тримала його, відчуваючи напад болісної сором’язливості. Волосся в неї було сухе, але сплутане.

Вона тихо сказала:

— Пане…

Гендібал відірвався від графіків та комп’ютера.

— Так, Нові?

— Я бути охоплена сумом… — Вона замовкла, а тоді повільно сказала: — Мені дуже незручно вас відволікати, пане, — відтак вона знову збилася, — але мене охопити втрата мого одягу.

— Одягу? — Гендібал якусь мить дивився на неї пустим поглядом, а потім підвівся, відчувши каяття. — Нові, я забув. Твій одяг треба було почистити, він у мийному кошику. Його вже випрано, висушено й складено. Я мав його витягти й покласти на видноті. Але забув.