— Сповнене передчуттів, — пробурмотів Гендібал.

— Ви стурбований. Це те слово?

— Залежить від того, що ти маєш на увазі. Що ти хочеш сказати словом «стурбований», Нові?

— Що у вас такий вигляд, ніби ви кажете собі: «Що я буду робити далі із цією великою проблемою?»

Гендібал був приголомшений.

— Так, це означає «стурбований», але невже ти бачиш це на моєму обличчі, Нові? У Місті Науковців я дуже стараюся, щоб ніхто нічого на ньому не прочитав, але я думав, що тут, у космосі, коли я один (якщо не рахувати тебе), то можу розслабитися і, так би мовити, пустити все на самоплив. Вибач. Це тебе збентежило. Я хочу сказати, що коли ти така сприйнятлива, мені треба бути уважнішим. Іноді я мушу повторювати собі, що навіть нементалісти здатні на проникливі припущення.

Нові розгубилася.

— Не розумію, пане.

— Це я до себе, Нові. Не турбуйся.

— Але ж небезпека є?

— Є проблема, Нові. Я не знаю, що знайду, коли дістануся Сейшелла — це місце, куди ми прямуємо. Може трапитися так, що я опинюся в дуже важкій ситуації.

— Але ж хіба це не небезпека?

— Ні, тому що я зможу дати собі з нею раду.

— Звідки ви знаєте?

— Бо я науковець. І я найкращий з них. У Галактиці немає нічого, із чим я не міг би впоратися.

— Пане, — обличчя Нові скривилося від чогось дуже схожого на біль, — я не хочу образу… тобто образити вас і розізлити. Але я бачила вас із цим придуркуватим Руфірантом, і тоді ви були в небезпеці. А він лише гаміський фермер. А тепер я не знаю, що вас чекає, і ви теж.

Гендібал засмутився:

— Ти боїшся, Нові?

— Не за себе, пане. Страшно… я боюся… за вас.

— Можеш казати «страшно», — пробурмотів Гендібал. — Це теж годиться для галактичного стандарту.