Гендібал пирхнув.

— Хай там як, а ми не шкодимо гамішам. Якби я змушений був його зупинити, нашкодивши йому, то про мене могли б погано подумати інші науковці, і, можливо, я навіть втратив би свою посаду. Але щоб урятувати себе від побиття, мені, може, і довелося б трохи його торкнутися — зовсім трохи, наскільки це можливо.

Нові похилила голову.

— То я марно туди летіла, мов дурепа.

— Ти все зробила правильно, — сказав Гендібал. — Я просто кажу, що вчинив би зло, зашкодивши йому. А ти допомогла цього уникнути. Ти його зупинила, і це було добре. Я тобі вдячний.

Вона знову радісно всміхнулася.

— Тепер розумію, чому ви були до мене такий добрий.

— Звичайно, я був вдячний, — сказав Гендібал трохи розгублено, — але важливо ось що — ти маєш зрозуміти, що небезпеки немає. Я можу впоратися з армією звичайних людей. Будь-який науковець це може (а надто ті, що важливі), і кажу тобі, я найкращий з них усіх. Ніхто в Галактиці не зможе мені протистояти.

— Якщо ви так кажете, пане, я в цьому впевнена.

— Так, я так кажу. А тепер ти за мене боїшся?

— Ні, пане, от тільки… Пане, а лише наші науковці можуть читати думки? Чи є інші науковці, інші місця, що можуть вам протистояти?

Гендібал був вражений. Цю жінку було обдаровано дивовижною проникливістю.

Брехати не було потреби.

— Немає, — відповів він.

— Але ж на небі багато зірок. Якось я спробувала їх порахувати й не змогла. Якщо є стільки світів людей, скільки зірок, то хіба у якомусь із них не може бути науковців? Я маю на увазі, крім науковців у нашому світі?

— Ні.

— А що, як вони є?

— Вони не будуть такими сильними, як я.

— Що, як вони кинуться на вас, перш ніж ви щось зрозумієте?

— Вони не зможуть цього зробити. Щойно якийсь чужий науковець наблизиться, я відразу про це дізнаюся. І дізнаюся задовго до того, як він зможе мені зашкодити.