— Щупальця кальмара та спіральні вібратори амбіфлекса, — відповів Пелорат, — дуже навіть відрізняються одне від одного, так само як і від плавців, ластів та кінцівок хребетних. Так само може бути й з артефактами.
— Хай там як, — сказав Тревіз, — а мені покращало. Ця розмова про нісенітниці, Янове, заспокоює мої нерви. Підозрюю, що невдовзі ми дізнаємося, куди вляпалися. Цей корабель не зможе зістикуватися з нашим, і хто б там не був на борту, ці істоти зайдуть по старомодному тросу — або нас якось підштовхнуть перейти, бо від стикувального механізму тут жодної користі. Хіба що ці нелюдські істоти скористаються якоюсь зовсім іншою системою.
— Якого розміру цей корабель?
— Ми не можемо використати бортовий комп’ютер для підрахунку за допомогою радара, тож і про розмір сказати неможливо.
З корабля вислизнув трос і потягнувся до «Далекої зірки».
— Або на борту людина, або ці негуманоїди використовують той самий пристрій. Мабуть, тут нічого, крім троса, не спрацює.
— Вони могли б скористатися трубою, — сказав Пелорат, — або горизонтальною драбиною.
— Це негнучкі речі. Стикуватися за їх допомогою було б надто складно. Потрібне те, що поєднує в собі і силу, і гнучкість.
Трос глухо клацнув об корпус «Далекої зірки», і той (а разом з ним і повітря всередині) почав вібрувати. Відбулося звичайне для таких випадків ковзання, коли інший корабель почав підлаштовувати свою швидкість, щоб обидва зорельоти рухалися однаково. Трос залишався відносно нерухомим для обох.
На корпусі іншого корабля з’явилася чорна цятка, що розширювалася, наче зіниця ока.
Тревіз буркнув:
— Діафрагма, яка розширюється, замість ковзної панелі.
— Це щось негуманоїдне?
— Думаю, що необов’язково. Але цікаво.
З’явилася якась постать.
Пелорат на мить стиснув губи, а тоді розчаровано вимовив:
— Шкода. Людина.
— Не факт, — спокійно відповів Тревіз. — Усе, що ми можемо розгледіти, — це те, що ця істота має п’ять виступів. Це можуть бути голова, дві руки й дві ноги — а можливо, і ні. Зачекайте!
— Що?
— Вона рухається швидше й плавніше, ніж я очікував. А!