— То станція зараз порожня?

— Мене там більше немає, джентльмене, але вона не порожня. Вона там.

— Вона? Кого ви маєте на увазі?

— Станцію. Це Гея. Я їй не потрібна. Вона тримає ваш корабель.

— Тоді що ви робите на станції?

— Це моя зміна.

Пелорат узяв Тревіза за рукав, але той струснув його руку. Науковець спробував знову.

— Ґолане, — наполегливо сказав він напівпошепки. — Не кричіть на неї. Вона ж лише дівчинка. Дозвольте мені спробувати.

Тревіз сердито похитав головою, але Пелорат усе одно запитав:

— Панночко, як вас звати?

Жінка раптом яскраво всміхнулася, ніби у відповідь на лагідніший тон, і сказала:

— Блісс.

— Блісс? — повторив Пелорат. — Дуже гарне ім’я. Але ж воно точно неповне.

— Звичайно, ні. Було б цікаво, якби в ньому був лише один склад. Тоді б імена повторювалися, і нас би було не розрізнити, і чоловіки помирали би не за те тіло. Моє повне ім’я — Бліссенобіарелла.

— О, от тепер уже важко вимовити.

— Що? Сім складів? Це небагато. У мене є подруги з п’ятнадцятьма складами в іменах, і як же вони мучаються, підбираючи ім’я для друзів. Я зупинилася на Блісс, коли мені виповнилося п’ятнадцять. Мама називала мене «Ноббі», уявіть собі.

— У галактичному стандарті «блісс» означає «блаженство» або «надзвичайне щастя», — сказав Пелорат.

— У геянській мові так само. Вона не надто відрізняється від стандарту, і слово «блаженство» — це саме те, що я хочу передати.

— Мене звати Янов Пелорат.

— Я знаю. А цього джентльмена, крикуна, звати Ґолан Тревіз. Ми отримали повідомлення із Сейшелла.