— Що?

— Це якийсь реактивний двигун. Це не ракета, як я можу визначити, але ця істота й не хапається за трос руками. І все ж це необов’язково людина.

Здавалося, час повз нескінченно довго, хоча фігура швидко рухалася вздовж троса. Але нарешті почувся шум від зіткнення.

— Що б там не було, воно заходить, — сказав Тревіз. — Мене тягне схопити його, щойно воно з’явиться. — Він стиснув кулак.

— Думаю, нам краще розслабитися, — сказав Пелорат. — Воно може бути сильнішим за нас. Воно може контролювати наш розум. І на кораблі точно є інші. Краще нам почекати, доки ми не дізнаємося більше про те, із чим зіткнулися.

— Ви стаєте дедалі розсудливішим, Янове, — сказав Тревіз, — а я навпаки.

Вони почули як запрацював шлюз, і нарешті всередину корабля зайшла фігура.

— Розмір нормальний, — пробурмотів Пелорат. — Такий скафандр підійшов би звичайній людині.

— Я ніколи не бачив такої конструкції і не чув про неї, але, як на мене, вона не виходить за межі людської виробничої спроможності. Це ні про що не свідчить.

Постать у скафандрі стала перед ними й передньою частиною кінцівки торкнулася круглого шолома, що (якщо зроблений зі скла) був прозорий лише в один бік. Зовні не було видно, що діється всередині.

Кінцівка торкнулася чогось швидким рухом, якого Тревіз не зміг зрозуміти, і шолом відразу відокремився від решти скафандра. А тоді знявся.

Під ними було обличчя молодої та, безперечно, вродливої жінки.

2

Безпристрасне обличчя Пелората набуло такого приголомшеного вигляду, який тільки був можливий.

— Ви людина? — нерішуче вимовив він.

Жінка підняла брови й надула губи. З її реакції важко було здогадатися, чи вона зіткнулася з незнайомою мовою і нічого не розуміє, чи розуміє і здивована запитанням.

Її рука швидко метнулася до лівого боку скафандра, і частина його відкрилася, ніби на шарнірах. Вона вийшла зі скафандра, і той якусь мить стояв без вмісту. А тоді з м’яким, майже людським зітханням завалився.

Тепер вона здавалася ще молодшою. На ній був вільний і напівпрозорий одяг з маленькими елементами нижньої білизни, схожими на тіні. Верхнє вбрання сягало їй до колін.

Жінка мала невеликі груди та вузьку талію, заокруглені та повні боки. Її стегна, помітні в тіні, були чималі, але далі ноги звужувалися до граційних щиколоток. Темне волосся спускалося до плечей, очі були великі та карі, губи — повні й трохи асиметричні.

Вона оглянула себе, а тоді сказала, розвіявши загадку про розуміння мови: