Першим заговорив Пелорат. Він ні словом не обмовився про те, що бачив або чув. Натомість він шумно вдихнув повітря і сказав:

— О, як гарно пахне, наче свіжий яблучний соус.

— Мабуть, перед нами яблучний сад, і з того, що ми знаємо, вони роблять яблучний соус.

— Зате на вашому кораблі, — сказала Блісс, — пахло як… Одним словом, жахливо пахло.

— Щось ви не скаржилися, коли були на борту, — загарчав Тревіз.

— Я мала бути ввічливою. На вашому кораблі я була гостею.

— І чому ж ви не лишилися ввічливою?

— Тепер я у власному світі. Це ви гості й маєте бути ввічливими.

— Мабуть, вона слушно каже щодо запаху, Ґолане, — сказав Пелорат. — Чи є якийсь спосіб провітрити корабель?

— Авжеж, є, — огризнувся Тревіз. — Можу влаштувати, якщо це маленьке створіння гарантуватиме, що корабель ніхто не потривожить. Вона вже показала, що може виявляти над ним надзвичайну владу.

Блісс виструнчилася на повний зріст.

— Я не така вже й маленька, і якщо для того, щоб прибрати ваш корабель, йому треба дати спокій, будьте певні — це буде для мене втіхою.

— А потім нас відведуть до того, кого ви називаєте Геєю? — запитав Тревіз.

Блісс здавалася здивованою.

— Не знаю, чи ви в це повірите, Треве. Я і є Гея.

Тревіз витріщився на неї. Він часто чув фразу «зібрати думки докупи» як метафору. Уперше в житті йому здалося, що він робить це буквально. Нарешті він вимовив:

— Ви?

— Так. І земля. І ті дерева. І он той кролик у траві. І чоловік, якого ви можете бачити крізь дерева. Уся планета й усе на ній — це Гея. Ми всі окремі особини, усі окремі організми, але маємо спільну всеосяжну свідомість. Нежива планета бере в ній найменшу участь, різні форми життя долучаються різною мірою, люди найбільше, але участь беруть усі.

— Думаю, Тревізе, — сказав Пелорат, — вона має на увазі, що Гея — це якась колективна свідомість.

Тревіз кивнув.