— Навіщо вам помирати, Доме? — запитав Тревіз. — Подивіться на себе у свої дев’яносто з хвостиком. Невже групова свідомість не могла б…

Уперше за весь час Дом насупився.

— Ніколи, — сказав він. — Я можу зробити лише обмежений внесок. Кожен новий індивід — це перетасування молекул та генів у щось нове. Нові таланти, нові здібності, нові внески в розвиток Геї. Ми мусимо їх мати, і єдиний спосіб зробити це — дати дорогу. Я зробив більше, ніж більшість, але навіть у мене є межа, і вона близько. Я не маю бажання прожити більше за відведений мені термін, так само як і померти раніше.

А потім, ніби зрозумівши, що додав сумної нотки цьому вечору, він підвівся й простягнув до них руки.

— Треве, Пеле, ходімо до моєї студії, де я покажу вам деякі власні витвори мистецтва. Сподіваюся, що ви не засудите старого за маленьке марнославство.

Він повів їх до іншої кімнати, де на маленькому круглому столику було виставлено групку тьмяних лінз, поєднаних парами.

— Це, — сказав Дом, — Причетні, яких я створив. Я не майстер у цьому, але я спеціалізуюся на неживій природі, якою мало хто з майстрів цікавиться.

— Можна мені взяти одну? — запитав Пелорат. — Вони крихкі?

— Ні-ні. Можете кинути їх на підлогу, якщо хочете. Але краще цього не робіть. Струс може погіршити чіткість зображення.

— Як їх використовують, Доме?

— Вдягніть їх на очі. Вони прилипнуть. Причетні не передають світло. Навпаки. Вони затемнюють світло, яке інакше могло б вас відволікати — хоча ці відчуття все одно досягатимуть вашого мозку через зоровий нерв. По суті, ваша свідомість загострюється і може брати участь в інших гранях Геї. Іншими словами, якщо подивитися на ту стіну, ви побачите її такою, якою вона здається самій собі.

— Дивовижно, — пробурмотів Пелорат. — Можна мені спробувати?

— Звичайно, Пеле. Можете взяти будь-яку пару. Кожна з них — це інша конструкція, що показує стіну — або будь-який інший неживий об’єкт, на який ви дивитеся, — в іншому аспекті його свідомості.

Пелорат вдягнув одну пару лінз, і вони відразу ж прилипли. Історик довго дивився в них, не рухаючись.

— Коли закінчите, — сказав Дом, — покладіть руки обабіч Причетного й притисніть лінзи одну до одної. Вони відразу відлипнуть.

Пелорат зробив це, швидко поморгав, а тоді потер очі.

— Що ви відчули? — запитав Дом.

— Це важко описати, — відповів Пелорат. — Стіна ніби мерехтіла та виблискувала, а часом здавалося, що вона стає рідкою. Здавалося, що вона має ребра й змінює симетрію. Я… вибачте, Доме, але це не здалося мені привабливим.

Дом зітхнув.

— Ви не берете участі в Геї, тому не побачили б того, що бачимо ми. Я дуже цього боявся. Дуже погано! Запевняю вас, що хоча всі ці Причетні мають здебільшого естетичну цінність, у них є і практичне призначення. Щаслива стіна — це стіна-довгожителька, практична, корисна стіна.