— Узагалі-то так.

— Так воно й буває, — сказала Блісс, коли вони йшли гладенькою брукованою стежкою, що огинала яблуневий сад. — Чоловіків швидко до мене тягне. Навіть поважних старих охоплює хлоп’ячий запал.

Пелорат засміявся.

— Я б не сильно розраховував на хлоп’ячий запал, Блісс, але якби я його мав, то, гадаю, це було б через вас.

— О, не знецінюйте свій хлоп’ячий запал, — сказала Блісс. — Я творю дива.

— А як довго нам доведеться чекати цього Дома, коли ми прийдемо? — нетерпляче запитав Тревіз.

— Він чекатиме на вас. Зрештою, це саме Дом за допомогою Геї не один рік працював над тим, щоб привести вас сюди.

Тревіз зупинився на півкроці й швидко глянув на Пелората, який тихо прошепотів:

— Ви мали рацію.

Блісс, яка дивилася просто перед собою, спокійно зауважила:

— Знаю, Треве, ви підозрювали, що я-ми-Гея цікавимося вами.

— Я-ми-Гея? — м’яко сказав Пелорат.

Вона з усмішкою озирнулася на нього.

— У нас є цілий комплекс різних займенників, щоб висловити відтінки індивідуальності, що існують на Геї. Я могла б пояснити їх вам, але поки що «я-ми-Гея» описує те, що я маю на увазі. Будь ласка, ідіть далі, Треве. Дом чекає на нас, і я не хочу змушувати ваші ноги рухатися проти вашої волі. Це неприємне відчуття, якщо до нього не звик.

Тревіз рушив далі. Він глянув на Блісс поглядом, сповненим підозри.

5

Дом був старим чоловіком. Він мелодійно продекламував двісті п’ятдесят три склади свого імені.

— У якомусь сенсі, — сказав він, — це моя коротка біографія. Вона розповідає слухачу, читачу або тому, хто розуміє, хто я такий, яку роль зіграв у цілому світі й чого досяг. Проте вже понад п’ятдесят років я вдовольняюся тим, що мене називають Домом. Коли йдеться про якихось інших Домів, мене можна називати Домандіо, а в різноманітних професійних взаєминах використовують інші варіанти. Раз на геянський рік — на мій день народження — моє повне ім’я декламують в умі так, як я продекламував вам його вголос. Це дуже дієво, але мене особисто це змушує ніяковіти.

Він був високий і худий — майже до виснаження. Глибоко запалі очі сяяли незвичайною молодістю, хоча рухався він доволі повільно. Ніс був великий, худий і тонкий; помітно було, як роздуваються ніздрі. Руки, хоч і мали набряклі вени, не демонстрували ознак артриту. На ньому був довгий халат, сірий, як і його волосся. Він спадав до самих щиколоток, а із сандалій видніли голі пальці ніг.

— Скільки вам років, добродію? — запитав Тревіз.