— Це була б приємна несподіванка, — сказала Блісс і сіла. Чоловіки теж. — Будь ласка, не переривайтеся через мене, продовжуйте.

— Я збирався розповісти нашим гостям історію про Вічність. Щоб зрозуміти її, ви маєте спочатку збагнути, що може існувати багато різних усесвітів — фактично нескінченна кількість. Кожна подія може відбутися або не відбутися в той чи інший спосіб, і в майбутньому плині подій виникне величезна кількість альтернатив, які бодай якось, але різняться. Блісс могла не прийти просто зараз; або могла приєднатися до нас трохи раніше, або значно раніше; прийти просто зараз, але в іншій блузці; або навіть у цій блузці, але без пустотливої усмішки, яку вона за своєю добротою дарує підстаркуватим чоловікам. У кожній із цих альтернатив або в кожній із величезної кількості інших альтернатив цієї події Усесвіт міг би піти потім іншим шляхом, і це стосується всіх інших варіацій усіх подій, навіть другорядних.

Тревіз неспокійно заворушився.

— Гадаю, це поширене припущення у квантовій механіці — дуже старе насправді.

— Ага, ви про нього чули. Але ходімо далі. Уявімо, що люди можуть заморозити всю нескінченну кількість усесвітів, за власним бажанням переходити з одного в інший та обирати, який з них має бути «справжнім», — що б не означало це слово тут.

— Я чую вас і можу навіть уявити ідею, яку ви описуєте, — сказав Тревіз, — але не можу змусити себе повірити, що таке могло колись статися.

— І я загалом теж, — відповів Дом. — Ось чому я й кажу, що все це здається казочкою. Хай там як, ця казочка стверджує, що були ті, хто міг вийти за межі часу й оглянути нескінченні пасма потенційної реальності. Цих людей називали Вічними, і коли вони були поза часом, то про них казали, що вони у Вічності. Їхнє завдання полягало в тому, щоб обрати Реальність, яка буде найпридатнішою для людства. Вони постійно вносили зміни — і ця історія є дуже детальною, бо, мушу вам сказати, написано її у формі епопеї непомірної довжини. Зрештою вони виявили (так кажуть) Усесвіт, у якому Земля була єдиною планетою в Галактиці, де можна було знайти складну екосистему, разом з розвитком розумного виду, здатного створити високу технологію. Це, як вони вирішили, саме та ситуація, за якої людство може бути в найбільшій безпеці. Вони заморозили це пасмо подій як Реальність, а тоді припинили свої операції. Тепер ми живемо в Галактиці, що заселена лише людьми, а ще численними рослинами, тваринами та мікроорганізмами, яких вони переносять із собою — добровільно чи через недогляд — від планети до планети і які зазвичай витісняють місцеві форми життя. Десь у тумані ймовірності є інші Реальності, у яких Галактика є домом для багатьох розумних видів, але вони недосяжні. У нашій Реальності ми самі. Від кожної дії та події в нашій Реальності відгалужуються інші гілки, і лише одна з них у кожному окремому випадку є продовженням Реальності, тож є величезна кількість потенційних усесвітів, можливо, нескінченна, що виростають із наших. Але всі вони, імовірно, схожі один на одного тим, що мають Галактику з одним розумним видом, у якій ми й живемо. Або, можливо, мені слід сказати, що подібні всі, крім зникомо малого відсотка, тому що небезпечно відкидати щось там, де ймовірності сягають нескінченності.