— Можете стверджувати й таке, — відповів Тревіз, — але я вважаю, що моя версія має більше сенсу.

— Це, звичайно ж, суто суб’єктивне рішення… — із запалом почав Пелорат, але Дом перервав його, сказавши:

— Це все софістика. Не псуймо те, що — принаймні для мене — є приємним та неквапливим вечором.

Пелорат спробував розслабитися і дати своєму запалу вщухнути.

— Як скажете, Доме, — сказав він нарешті й усміхнувся.

Тревіз, який кидав погляди на Блісс, що сиділа, з удаваною скромністю поклавши руки на коліна, запитав:

— А як виник цей світ, Доме? Гея з її груповою свідомістю.

Стара голова Дома відхилилася, і він пронизливо засміявся. Зморщившись, старий сказав:

— Це знову казки! Часом я думаю про це, коли читаю ті архіви, що є в нас про людську історію. Неважливо, як дбайливо ведуться ці архіви, як їх реєструють та комп’ютеризують, із часом вони стають розпливчастими. Оповіді ростуть. Казки накопичуються, наче пил. Що більше часу минає, то запилюженішою стає історія — аж доки не перетворюється на казки.

— Ми, історики, знайомі із цим процесом, Доме, — сказав Пелорат. — Казкам надають явну перевагу. «Фальшива драма витісняє справжню нудьгу», — сказав Лейбелл Геннерат приблизно п’ятнадцять століть тому. Тепер це називається законом Геннерата.

— Справді? — перепитав Дом. — А я вважав, що ця думка — мій власний цинічний винахід. Що ж, закон Геннерата наповнює нашу історію романтичним ореолом та невизначеністю. Ви знаєте, що таке робот?

— Ми дізналися на Сейшеллі, — сухо відповів Тревіз.

— А бачили?

— Ні. Нас запитали про це, і, коли ми відповіли негативно, то нам пояснили.

— Розумію. Річ у тім, що колись людство мало роботів, але нічого доброго із цього не вийшло.

— Нам розповідали.

— Роботам сильно промили мізки так званими трьома законами робототехніки, які походять ще з доісторичних часів. Є кілька версій щодо того, якими могли бути ці три закони. Ортодоксальна версія має таке трактування: перший — робот не може завдати шкоди людині або ж шляхом бездіяльності допустити, щоб людина потрапила в біду; другий — робот мусить виконувати накази людей, але не тоді, коли ці накази суперечать першому законові; третій — робот мусить захищати себе, доки такий захист не суперечить першому чи другому законам. Із часом роботи ставали все розумнішими, універсальнішими й тлумачили ці закони, а надто перший, який переважав усі інші, дедалі ширше, і все більше брали на себе роль захисників людства. Цей захист душив людей і ставав незносним. Роботи були абсолютно добрі. Їхні старання були гуманні й спрямовані на загальне добро, і це чомусь робило їх дедалі нестерпнішими. Кожне вдосконалення роботів лише погіршувало ситуацію. Роботи розвинули телепатичні здібності, але це означало лише те, що вони можуть стежити навіть за людськими думками й людська поведінка стала дедалі більше залежати від їхнього нагляду. До того ж роботи дедалі більше ставали зовні схожими на людей, але за своєю поведінкою безпомильно були роботами, і людиноподібна зовнішність робила їх іще огиднішими. Тому, звичайно, усе це мало закінчитися.