«Та це ж повна нісенітниця!» — обурився й далі вельми скептично налаштований голос. Він, Ренсом, — кумедний пістрявий дивак, якому ніколи нічого не вдається довести, — і раптом чудо?! Розум щодуху кинувся до рятівної, здавалося б, лазівки. Що ж, прекрасно. Він і справді потрапив сюди завдяки чуду. Отже, він — у Божих руках. Він робить усе, що може — та що там казати, вже зробив усе, що міг! — а Бог уже подбає, щоб уся ця історія закінчилася добре. Так, йому не вдалося сягнути успіху, але він справді зробив усе, що міг, навряд чи комусь іншому пощастило б більше. «Нам, смертним, не судилось таланом керувати». Тож про те, як закінчиться ця битва, можна не турбуватися, Малелділ уже якось із цим упорається, а тоді безпечно поверне його, до краю виснаженого запеклою, хоч і безнадійною боротьбою, на Землю. Можливо, Малелділів задум власне й полягає у тому, щоб він, Ренсом, повідав людству істини, які йому відкрилися на Венері. А доля цієї планети, звісно ж, не може повністю залежати тільки від нього одного, вона в руках Божих. От і чудово, там її й залишимо, а самі з вірою у серці…

І раптом наче обірвалася струна на скрипці. Мить — і від усіх лукавих вивертів та відмовок не зосталося й сліду. Темрява невблаганно і впевнено відповіла: все це зовсім не так. Його мандрівка на Переландру — це не моральна вправа; боротьба, яка тут зараз триває, — аж ніяк не вдавана. Так, вислід цієї боротьби — в руках у Малелділа, але руки ці — то Владарка з Ренсомом. Доля світу, цілого світу справді цілком залежить від того, як вони поведуться у найближчі кілька годин. Ця правда постала перед ним ясно, як Божий день. Вони можуть, якщо захочуть, врятувати невинність цього світу; якщо ж вони відступлять, то на цю невинність чекає неминуча загибель, і ніхто інший ні тепер, ні пізніше, ні на цій планеті, ні в цілому всесвіті не міг зарадити цьому лихові. Ренсом усвідомлював усе це надзвичайно ясно, хоч і не мав іще анінайменшого уявлення, що робити далі.

Себелюбне єство враз панічно, несамовито запротестувало, щосекунди набираючи обертів, ніби гвинт моторного човна, якого раптом витягнули з води. Це ж повне безглуздя! Це несправедливо і геть нерозважливо! Невже Малелділ хоче погубити цей світ? Який сенс влаштовувати все так, аби в останній момент усе найважливіше залежало від такого нікчемного створіння, як він? І тут йому пригадалося, що далеко-далеко звідси, на Землі, зараз точиться війна, і десь там поблідлі лейтенанти та поцятковані ластовинням сержанти, які тільки недавно почали голитися, стоять на варті або крадуться у непроглядній темряві повз ворожі редути, і раптом у них наче розкриваються очі: це ж усе, абсолютно усе залежить тепер від них, від їхніх дій! А ще далі, у глибині віків, тримав оборону на своєму мосту Горацій, і походжав туди й сюди імператор Константин, розважаючи над тим, приймати чи ні нову віру, і сама Єва стояла, зацікавлено розглядаючи заборонений плід, а Небеса, затамувавши подих, чекали на її рішення. Ренсома наче била пропасниця, він зі скреготом стиснув зуби, але видіння не зникало. Так, саме так і не інакше й було створено світ. Або від тебе не залежить нічого, або щось таки залежить. І якщо все ж залежить, то хто, хто може встановити якісь межі цієї залежності? Один камінь може змінити течію цілої ріки, а цієї страшної миті таким каменем, що опинився у центрі уваги цілого всесвіту, був він, і елділи всіх світів — безгрішні, осяяні вічним світлом створіння — завмерли у Глибоких Небесах, очікуючи, яке ж рішення прийме Елвін Ренсом із Кембриджа.